Міністр війни. Хто такий Піт Гегсет – глава Пентагону та головний "чірлідер" операції в Ірані

У перший місяць війни в Ірані одним із головних світових ньюзмейкерів став Піт Гегсет – міністр оборони США, який рідко стримується у висловлюваннях. Колишній ведучий Fox News, що називає правила ведення війни "нісенітницею", прийшов до Пентагону, обіцяючи струсонути відомство. Він оголосив війну "роздутому апарату", політиці інклюзивності та журналістам, але, ймовірно, запам'ятається війною проти Ірану.

Нісенітниця на полі бою

2005 рік, розпал війни в Іраку. Швидкий розгром регулярної армії Саддама Хусейна навесні 2003-го не приніс США бажаної перемоги: партизанський опір зростав, а разом із ним – і американська військова присутність у країні. Спершу висока підтримка війни серед американців падала.

До Багдада як командир піхотного взводу прибув 25‑річний лейтенант Піт Гегсет, випускник престижного Принстонського університету.

Багато років потому він згадував, як військовий юрист пояснював його взводу правила ведення бою: навіть по ворогу з гранатометом не можна відкривати вогонь, доки той не продемонструє очевидний намір стріляти. У своїй книзі "Війна проти воїнів" ("The War On Warriors") Гегсет писав, що після цього зібрав своїх солдатів і сказав їм не забивати голову цією "нісенітницею".

"Хлопці, якщо ви бачите ворога, якого вважаєте загрозою, ви відкриваєте вогонь і знищуєте цю загрозу. Це дебільне правило, через яке гинуть люди", – сказав він.

Минуло 20 років, і Піт Гегсет очолив американське міністерство оборони – у другий термін Дональда Трампа відомство отримає напівофіційну назву міністерство війни.

"Сучасні бійці воюють з юристами не менше, ніж із поганими хлопцями. Наші вороги мають отримувати кулі, а не адвокатів", – писав Гегсет у своїй книзі.

Женевські конвенції – міжнародні документи, що захищають військовополонених і цивільне населення під час воєн, – майбутній глава Пентагону зневажливо називав "правилами, написаними 80 років тому важливими чоловіками, які сидять у кабінетах із меблями з червоного дерева".

Такий підхід до міжнародного права виявився близьким Дональду Трампу і відіграє помітну роль у кампанії США проти Ірану.

Гегсет у Гуантанамо

Своє дитинство Піт Гегсет провів у Форест-Лейк – респектабельному містечку в Міннесоті, відомому своїми мальовничими озерами. Його батько працював баскетбольним тренером у місцевій школі, а мати – бізнес-коучем.

Гегсет закінчив школу у 1999 році як найкращий учень випуску – йому навіть доручили виголосити прощальну промову на церемонії.

Високі бали дали йому змогу вступити до Принстона на політологію. В університеті він грав у баскетбольній команді, очолював консервативне студентське видання і брав участь у програмі підготовки офіцерів запасу армії США при цивільних університетах. Після випуску він отримав офіцерське звання і став піхотним офіцером Національної гвардії США.

У 2004 році Гегсет пройшов підготовку у Форт-Беннінгу – одній із найбільших військових баз США. Після цього його направили на базу Гуантанамо на Кубі – там він очолив взвод солдат Національної гвардії Нью-Джерсі, які відповідали за охорону ув'язнених.

Військова в'язниця на Кубі має репутацію одного з найстрашніших місць у світі через численні задокументовані знущання з ув'язнених у 2000-х роках.

"Я ніколи не був причетний до катувань", – говорив пізніше Гегсет.

У 2025 році, під час слухань у Сенаті щодо його затвердження на посаді міністра оборони, йому нагадали його слова про те, що він не має нічого проти катування водою (також відомого як імітація утоплення) щодо організатора терактів 11 вересня.

На пряме запитання, чи вважає він такі методи припустимими, Гегсет відповів ухильно: "За чинним у країні законом катування водою заборонене".

"Ми – країна, яка веде війну відповідно до закону, і наші чоловіки та жінки у формі завжди діють саме так, – писав Гегсет у своїй книзі. – Але надто багато людей, що сидять у кабінетах із кондиціонерами, люблять тицяти пальцем у тих хлопців у темних і небезпечних місцях, у тих жінок у вертольотах над ворожою територією, які роблять те, на що люди у Вашингтоні ніколи б не наважилися".

Ставлення до катувань було не єдиним, що викликало занепокоєння сенаторів під час затвердження Гегсета на посаді командувача найсильнішої армії світу.

Вечірка у стрип-клубі

Із Гуантанамо, де Піт Гегсет провів менш як рік, він вирушив до Іраку, а повернувшись до США, спробував себе у нових ролях. Він закінчив магістратуру в Гарварді й навіть спробував піти у велику політику – у 2012 році брав участь у республіканських праймеріз до Сенату, але програв голосування на партійному з'їзді.

Він недовго очолював ветеранську організацію Vets for Freedom ("Ветерани за свободу"). Цей досвід навряд чи можна назвати успішним: під його керівництвом організація накопичила значні борги, після чого, як повідомляли ЗМІ, донори найняли фінансового аудитора, а Гегсета фактично усунули від управління.

Згодом він добровільно поїхав до Афганістану – але не на передову, а до Кабула, де працював старшим інструктором у центрі підготовки з контрповстанської боротьби. Повернувшись із Кабула, він очолив ще одну ветеранську організацію – Concerned Veterans for America (CVA, "Стурбовані ветерани за Америку"), і цей досвід став ще більш скандальним.

У 2014 році, як писав New Yorker, Гегсет повів співробітників "відпочити" до стрип-клубу й напився настільки, що колегам довелося стримувати свого начальника, щоб він не поліз на сцену до танцівниць.

Кілька колишніх працівників організації підготували внутрішній звіт для керівництва, у якому перелічили інші відомі їм випадки неналежної поведінки Гегсета. Стверджувалося, що він неодноразово з'являвся на роботі напідпитку і що його кілька разів буквально виносили з заходів. А в травні 2015-го, як ішлося в окремій скарзі колишнього співробітника, під час робочої поїздки п'яний Гегсет вигукував: "Смерть усім мусульманам!"

Колишні співробітники CVA писали, що в організації сформувалася токсична атмосфера, особливо ворожа щодо жінок, яких поділяли на "тусовниць" і "не тусовниць". За даними New Yorker, Гегсет залишив організацію на початку 2016 року під тиском, хоча офіційно його відхід пояснили взаємною згодою сторін.

Незадовго до його призначення міністром оборони спливло й потенційно серйозніше звинувачення – у 2017 році одна жінка заявила про сексуалізоване насильство з його боку, але справу закрили без висунення обвинувачень: за даними Associated Press, Гегсет виплатив заявниці 50 тисяч доларів у межах мирової угоди, хоча й стверджував, що все сталося за взаємною згодою.

Звинувачення у зловживанні алкоголем і неналежній поведінці лунали й під час слухань у Сенаті, проте допити демократів анітрохи не збентежили кандидата на пост міністра оборони. Гегсет не виправдовувався – він переходив у контратаку, називаючи багато претензій кампанією з його дискредитації.

Досвіду публічних виступів на той момент у нього було достатньо.

Сокира в руку

Етап кар'єри, який, ймовірно, і привів Піта Гегсета до Пентагону, почався ще в роки його роботи у CVA – у 2014‑му він розпочав співпрацю з консервативним телеканалом Fox News, а згодом став його постійним коментатором. Перед телеглядачами він постає як молодий ветеран, який запам'ятовується не стільки аналітикою, скільки манерою подачі – він не соромився різких висловлювань, уміло зводив складні теми до лаконічних телевізійних тез і говорив без огляду на критиків.

Телебачення дало Гегсету те, чого не могли дати ветеранські організації, – доступ до масової аудиторії та увагу республіканського виборця. Він постійно критикував керівництво Пентагону й подобався глядачам тим, що порушував теми, про які військові та чиновники воліли не говорити.

До 2017 року Гегсет став одним із найвпізнаваніших облич каналу та співведучим програми Fox & Friends Weekend. На цій посаді він запам'ятався також тим, що під час запису сегмента з метанням сокири в дерев'яну мішень промахнувся й зачепив руку музиканта армійського оркестру. Музикант подав до суду, і сторони врегулювали суперечку угодою.

Не обходилося й без політичних скандалів. Одним із них стала кампанія Гегсета на захист американських військових, обвинувачених або засуджених у справах про воєнні злочини. Гегсет активно домагався їхнього помилування, і у 2019 році Трамп справді помилував кількох із них.

Дональд Трамп, який сам з'являвся в ефірі Fox & Friends, швидко заприятелював із Гегсетом – вони говорили однією мовою про патріотизм, армію й слабкість вашингтонських еліт. Під час свого першого президентського терміну Трамп інколи переривав наради, де обговорювали питання армії та ветеранів, щоб зателефонувати Гегсету, який подобався йому своєю прямотою, писала Wall Street Journal.

Про дружбу майбутнього міністра оборони з обраним президентом писало багато медіа, але сумніви в його кандидатурі виникли навіть у деяких республіканців: традиційно Пентагон очолювали кандидати з великим управлінським досвідом, які користувалися підтримкою обох партій. У Гегсета не було ані серйозного управлінського, ані політичного досвіду.

Фінальне голосування в Сенаті завершилося з результатом 50 на 50 – проти Гегсета проголосували всі демократи й троє республіканців. Віцепрезидент Джей Ді Венс скористався своїм конституційним правом і прибув до Сенату, щоб подати вирішальний голос.

Попри спротив власної партії, Дональд Трамп отримав свого міністра війни.

Молитви проти ворогів

Скандали почалися майже відразу після того, як Піт Гегсет очолив Пентагон. Спочатку вони були частиною загального наступу Трампа на бюрократичний апарат Вашингтона: у лютому 2025 року президент звільнив голову Об'єднаного комітету начальників штабів, а згодом були усунуті й інші високопосадові військові. Гегсет підтримав ці кадрові рішення та виступив за скорочення "роздутого" штабного апарату.

Паралельно він швидко почав перебудовувати внутрішню політику Пентагону: з приходом нової команди у відомстві згорнули програми різноманіття та інклюзивності, керівництво розпорядилося вилучити й переглянути у військових навчальних закладах книги про расу, гендер та інші "концепції, які розділяють".

У квітні Гегсет скасував програму, що просувала роль жінок у запобіганні конфліктам і відновленні миру після воєн, хоча у свій перший термін Трамп підписав її як федеральний закон. А у вересні Пентагон розпустив давній консультативний комітет щодо служби жінок в армії, назвавши його провідником "феміністського порядку денного, який розділяє".

За Гегсета у Пентагоні запровадили нові правила для кореспондентів: акредитації могли позбавити тих, хто, на думку відомства, отримував від джерел несанкціоновану інформацію, працював із внутрішніми документами або займався витоками – тим, на чому багато років ґрунтувалася робота профільних журналістів.

Серйозним випробуванням позицій Гегсета став так званий Signalgate – скандал через витік секретної інформації щодо військових планів. У березні 2025 року головний редактор журналу Atlantic випадково отримав доступ до закритої групи в месенджері Signal, де високопосадовці США, зокрема й Гегсет, обговорювали удари по хуситах у Ємені. Через кілька тижнів агентство Reuters повідомило, що Гегсет ділився деталями тієї ж операції й в іншому чаті, де були його дружина, брат, особистий адвокат та інші близькі люди.

Попри те, що інформація, якою ділився Гегсет, була засекреченою і в разі перехоплення могла поставити під загрозу безпеку американських військових, ця історія не мала для міністра оборони жодних очевидних дисциплінарних наслідків.

Гегсет запам'ятався й тим, що торік провів першу для міністра оборони християнську молитовну службу в будівлі відомства – відтоді такі служби проводяться щомісяця, хоч і не завжди під його керівництвом.

У березні, на тлі війни з Іраном, Гегсет молився про те, щоб "кожен постріл проти ворогів праведності та нашої великої нації досягав цілі".

Washington Post писала, що це ламає давню норму, за якої Пентагон намагався зберігати видиму релігійну нейтральність, зважаючи на різноманітність складу армії. Щомісячні молитовні зустрічі вже стали предметом судової суперечки з організацією Americans United for Separation of Church and State, яка виступає за відокремлення церкви від держави.

Усе за планом

Однією з головних тем, які дісталися Гегсету у спадок на посаді міністра оборони, стало українське питання. На той момент розв'язана Росією війна тривала майже три роки; адміністрація Джо Байдена надсилала Києву військову допомогу, а створена за попередника Гегсета контактна група була основним механізмом координації постачання зброї та боєприпасів українській армії.

Від самого початку Гегсет дав зрозуміти, що дивиться на проблему інакше. У лютому 2025 року на зустрічі союзників у Брюсселі він публічно заявив, що повернення України до кордонів 2014 року є нереалістичним, а членство країни в НАТО не розглядається як результат мирного врегулювання.

Уже наступного дня його слова довелося пом'якшувати Джону Коулу, заступнику спецпосланця президента США з питань України та Росії. У Мюнхені він заявив, що Вашингтон не знімає з порядку денного ані можливе членство України в НАТО, ані її потенційне повернення до кордонів 2014 року: за його словами, у переговорах "усі варіанти залишаються на столі".

Приблизно за тиждень після інавгурації Трампа Гегсет розпорядився зупинити 11 вантажних рейсів із уже схваленим для України озброєнням – постачанням, погодженим ще адміністрацією Байдена.

За даними Reuters, цей наказ став несподіванкою навіть для Білого дому, Держдепартаменту та частини апарату нацбезпеки: прямої вказівки Трампа зупиняти ці рейси не було. За кілька днів постачання поновили.

У питанні України Гегсет запам'ятався як голос змін. Він був тим, хто постійно натякав, що Америка більше не хоче нести основний тягар, – настав час Європі озброюватися самостійно.

Зовсім інша ситуація – війна в Ірані, яку США почали 28 лютого цього року. Як і війна в Іраку в часи служби там Гегсета, вона непопулярна серед американців: лише 35% підтримують дії адміністрації.

Експерти з міжнародного права сперечаються, чи могла адміністрація взагалі починати війну без схвалення Конгресу і чи можна юридично виправдати масштаб ударів заявленою необхідністю самооборони.

Сам Гегсет відповідав на ці питання у звичній манері: операція, запевняв він, є "точковою", "не нескінченною" і спрямована на знищення іранських ракетних можливостей, флоту та іншої інфраструктури.

19 березня, реагуючи на критику про затягування конфлікту, він заявив, що все йде за планом.

Наприкінці березня Washington Post повідомила, що за чотири тижні США витратили понад 850 ракет Tomahawk, і це, за даними видання, викликало занепокоєння у частини чиновників Пентагону: запаси високоточної зброї обмежені. Того ж дня джерела розвідки в розмові з Reuters оцінили ефективність операції: за їхніми словами, США могли з упевненістю підтвердити знищення лише приблизно третини іранського арсеналу балістичних ракет.

Американських військових підозрюють у ненавмисному ударі по іранській школі, де, за офіційними даними, загинули 168 людей, близько 110 із них – діти. Відповідаючи на запитання про атаку, Гегсет заявив, що армія не б'є по цивільних, а обставини удару розслідуються.

Якщо відповідальність США підтвердиться, це стане одним із найсмертоносніших ударів по цивільному населенню за десятиліття американських операцій на Близькому Сході.

Дональд Трамп прийшов на другий термін з обіцянкою завершувати війни, але саме ця війна, започаткована ним, з огляду на наслідки для регіону й світової економіки, може стати його головним міжнародним спадком.

Перед тим як наприкінці лютого на Іран полетіли перші ракети, президент, за даними CNN, обговорював варіанти дій із невеликою групою радників.

Джерела телеканалу стверджують, що ніхто з учасників не наголошував на потенційних ризиках цієї операції.

За їхніми словами, Піт Гегсет не нав'язував Трампу війну, але, щойно президент ухвалив рішення, став її головним "чірлідером".

"Так, як йому і належить, – пояснив співрозмовник CNN. – Він усе ще відповідає за те, щоб вона завершилася успіхом".