"Я не знала, що звичка збирати мотлох - це психічне захворювання"

Як і багато людей по всьому світу, Сьюзан Ліндо страждає від силогоманії, або патологічного накопичення.

Будинок в англійському місті Мідлсбро, у якому вона живе з чоловіком Робертом, заповнений речами: полиці тріщать, а на підлозі лежать гори коробок і пакетів.

В одну зі спалень не можна зайти - через кількість речей, що там нагромаджені.

Щовечора 59-річній жінці доводиться перелазити через гору пакетів, щоб дістатися до ліжка.

Вона завжди вважала, що така ситуація - це наслідок її ліні, але інтерв'ю на BBC Radio Tees змінило її життя.

Під час розмови в ефірі про її схильність до накопичення вона дізналася, що це - психічне захворювання.

Організація Clouds End CIC у Бірмінгемі, яка підтримує людей із синдромом накопичення, назвала таку поведінку "психічною кризою", що потребує негайного втручання.

Після завершення програми, каже Сьюзан, її світ перевернувся. Вона описує це як шок.

Сьюзан розповідає, що її схильність до накопичення почалася ще в дитинстві - її батьки "були точно такими самими", і в їхньому домі зберігалася "невимовна" кількість речей.

Такий спосіб життя був для неї нормальним, і попри всі зусилля не повторювати поведінку батьків, коли вона подорослішала й оселилася окремо, їй було важко стримати накопичення речей.

"Мене не вчили прибирати, я навіть не знала, як увімкнути пилосос", - каже вона.

На щастя, це вміє робити Роберт, і він бере на себе більшість прибирання, прання та викидання сміття.

63-річний чоловік збирає книжки - за його словами, у нього їх понад 2 000, - але вже кілька місяців він не купує нових.

Під час інтерв'ю на радіо Сьюзан також почула застереження від пожежної служби щодо небезпеки, яку становить накопичення речей.

"Накопичення створює серйозний ризик пожежі", - сказав один із пожежників.

"Захаращене житло може легко спричинити поширення вогню, заблокувати шляхи евакуації й ускладнити роботу рятувальників під час надзвичайних ситуацій", - додав він.

Сьюзан одразу ж занепокоїлася можливістю пожежі у власному домі, особливо з огляду на колекцію книжок Роберта та стоси паперу, які вони мають.

У них є лише один вихід - вхідні двері, адже єдина альтернатива - двері з кухні - заблоковані сміттєвими баками.

"Вибратися під час пожежі? Чесно, я не думаю, що ми б змогли", - каже вона.

Сьюзан далеко не єдина, хто зіштовхується з такими труднощами, зазначають у Hoarding Disorders UK - організації, що надає підтримку людям із синдромом патологічного накопичення.

"Ми бачимо величезне зростання кількості дзвінків та електронних листів з часу пандемії коронавірусу", - каже представниця організації.

Вона пояснює, що патологічне накопичення - це психічний розлад, пов'язаний із тривожністю, і додає: "Ми живемо в тривожні часи".

Рейчел Беббінгтон, консультантка з організації Let's Connect у Гартлпулі, погоджується.

Ця благодійна організація психічного здоров'я у 2024 році розпочала проєкт, що пропонує допомогу в розчищенні дому, глибокому прибиранні та психологічну допомогу.

За словами Рейчел, синдром накопичення може проявлятися як у глибокій емоційній прив'язаності до певних речей, так і у вірі, що збережений предмет одного дня може знадобитися.

Часто синдром накопичення супроводжується також занедбанням себе, а серед причин можуть бути як фізичні, так і психічні проблеми зі здоров'ям. Для деяких людей, як-от Сьюзан, це ще й набута від батьків поведінка.

Багато хто, за словами Рейчел, "ховає голову в пісок" або навіть не усвідомлює масштаб проблеми, тоді як інші соромляться впускати когось до свого дому.

Якою б не була причина цього стану, для людей, які його мають, доступна допомога, наголошує вона.

Зрозумівши масштаб своєї проблеми, Сьюзан отримала мотивацію впорядкувати свій дім.

Вона вже намагалася зробити це раніше - у 2021 році вона брала участь у телевізійному шоу, де її будинок розчистили, але згодом вона знову почала накопичувати речі.

Цього разу вона твердо налаштована боротися з цим і регулярно відносить речі до місцевого благодійного магазину, що дає їй задоволення, адже вона може допомогти іншим.

"Мій ідеал - щоб усе було на своїх місцях, мені потрібно це зробити, бо вже дійсно досить", - каже вона.

Вона бореться з безладом, поступово відводячи на це по 10 хвилин за раз - невеликими порціями, щоб не відчувати надмірного стресу.

"Я знаю, що треба робити, лишень потрібно на це налаштуватися, - додає Сьюзан.

Вона хоче, щоб люди знали: ті, хто страждає на цей розлад, можуть отримати допомогу.

"Людям не варто соромитися цього, бо я сама не соромлюся - це просто моя природа, так мене виховали", - каже вона.

"Не бійтеся просити про допомогу. Багато людей, на мою думку, ховаються за своїми речами і думають, що одного дня все владнається, але цього "одного дня" може й не настати", - додає Сьюзан.