Аспірин може знизити ризик розвитку раку. Ось як це працює

Цьому препарату близько 4 000 років. Його найчастіше використовують для знеболення, але він також запобігає утворенню та поширенню певних пухлин в організмі - і ці результати вже змінюють медицину.

Нік Джеймс, британський мебляр, якому трохи за 40, уперше занепокоївся своїм здоров'ям після того, як його мати померла від раку, а згодом рак кишківника розвинувся у його брата та ще кількох родичів. Він вирішив пройти генетичне тестування, яке показало, що він є носієм дефектного гена, що спричиняє синдром Лінча - стан, який суттєво підвищує ризик розвитку цього типу раку.

Допомога, однак, надійшла з неочікуваного боку: Джеймс став першою людиною, яка погодилася взяти участь у клінічному випробуванні, покликаному з'ясувати, чи може щоденна доза аспірину - безрецептурного знеболювального - захистити від розвитку раку.

Приблизно у 80% людей із синдромом Лінча протягом життя розвивається рак кишківника. Але наразі для Джеймса все виглядає обнадійливо.

"Він приймає аспірин разом із нами вже 10 років, і поки що жодного раку", - каже Джон Берн, професор клінічної генетики з Університету Ньюкасла, який очолював дослідження.

Це звучить майже неймовірно, але вже давно існували ознаки того, що препарат може зменшувати ймовірність поширення колоректального раку - або навіть його виникнення.

За останній рік низка випробувань і досліджень зміцнила ці докази. Деякі країни вже змінили свої медичні настанови, включивши аспірин як першу лінію захисту для людей із найвищим ризиком (хоча експерти наголошують, що це слід робити лише під наглядом лікаря).

І нарешті ми починаємо розуміти, чому він має такий загадковий ефект.

Давнє коріння

Останні результати демонструють разючий новий поворот в історії одного з найдавніших і найефективніших лікарських засобів. Наприкінці XIX століття археологи виявили 4 400‑річні глиняні таблички з давнього месопотамського міста Ніппур - на території сучасного Іраку - з переліками різноманітних ліків, виготовлених із рослинних, тваринних і мінеральних компонентів. Серед них були інструкції щодо речовини, отриманої з верби.

Сьогодні ми знаємо, що вона містить хімічну сполуку саліцин, який організм може перетворювати на саліцилову кислоту, що допомагає зменшувати біль. За своєю структурою вона дуже схожа на сучасний аспірин - ацетилсаліцилову кислоту, - але сильніше подразнює шлунок. Інші давні цивілізації - зокрема єгиптяни, греки та римляни - також використовували цей засіб.

Сучасне вивчення сполуки розпочалося у 1763 році, коли англійський священник Едвард Стоун написав до Королівського товариства, описавши жарознижувальні властивості висушеної та подрібненої кори верби.

Приблизно через століття вченим вдалося синтезувати саліцилову кислоту у менш агресивну форму - ацетилсаліцилову кислоту - і вивести її на ринок під торговою маркою Bayer.

Ще через століття учені почали помічати неочікувані переваги аспірину у профілактиці серцево‑судинних захворювань - зменшення ризику утворення тромбів завдяки розрідженню крові та зниженню "липкості" тромбоцитів. З цієї причини такі організації, як Національна служба охорони здоров'я Великої Британії, рекомендують щоденні низькі дози людям із високим ризиком серцевого нападу або інсульту.

До 1972 року потенційні переваги поширилися й на профілактику раку - після резонансного дослідження на мишах, яким вводили пухлинні клітини. Американські вчені виявили, що додавання аспірину у питну воду тварин суттєво зменшувало ризик поширення раку по організму - процесу, відомого як метастазування, - порівняно з мишами, які не отримували препарат.

Хоча відкриття викликало певне захоплення, "не було одразу зрозуміло, як це вплине на клінічну практику", каже Рут Ленглі, професорка онкології та медичних досліджень з Університетського коледжу Лондона.

Зрештою, не було очевидно, що препарат матиме такий самий ефект у людей, - тож знахідка залишалася радше науковою цікавістю, ніж потенційно революційним лікуванням.

Переломний момент настав у 2010 році, коли Пітер Ротвелл, професор клінічної неврології з Оксфордського університету у Великій Британії, повернувся до значно більшого масиву даних щодо аспірину як засобу профілактики серцево‑судинних захворювань.

У своїх аналізах він виявив, що препарат знижує як частоту виникнення раку, так і його поширення, що спричинило новий інтерес і до потенціалу аспірину в боротьбі з хворобою, і до причин такого ефекту.

Однак довести, що аспірин може запобігати раку в загальній популяції, складно. В ідеалі дослідники мали б набрати велику вибірку людей: половина приймала б аспірин, інша - плацебо, а потім порівнювали б рівень захворюваності. Проте на розвиток раку можуть знадобитися десятиліття, а це означає, що рандомізоване контрольоване дослідження тривало б дуже довго і коштувало б надзвичайно дорого.

"Це майже неможливо", - пояснює Анна Мартлінг, професорка хірургії Каролінського інституту у Швеції.

З цієї причини вчені зосередилися на окремих групах, зокрема на тих, хто вже хворів на рак, або на людях із генетичною схильністю до його розвитку.

Зростання доказів

Саме тут у поле зору потрапляє дослідження Джона Берна щодо пацієнтів із синдромом Лінча, який значно підвищує ризик колоректального та інших видів раку.

У 2020 році Берн опублікував результати знакового рандомізованого контрольованого дослідження за участю 861 пацієнта з цим захворюванням. Спостерігаючи за учасниками протягом 10 років, його команда виявила, що у людей, які приймали щоденну дозу аспірину 600 мг щонайменше протягом двох років, ризик колоректального раку фактично зменшився вдвічі.

Його команда згодом провела друге випробування, яке наразі перебуває на етапі рецензування. Попередні результати свідчать, що значно нижча доза аспірину (75–100 мг) є такою ж ефективною - якщо не більш ефективною.

"У людей, які приймали аспірин протягом двох років, було на 50% менше випадків раку товстої кишки, - каже він. - Ми хочемо продовжити ще кілька років, тому що з часом дані ставатимуть кращими".

Нік Джеймс, перший пацієнт, який увійшов до дослідження, був серед тих, хто, схоже, отримав користь від прийому аспірину.

Низька доза (75–100 мг) подібна до тієї, яку люди приймають для профілактики серцево‑судинних подій. Це важливо, адже аспірин може спричиняти неприємні побічні ефекти, зокрема розлади травлення, внутрішні кровотечі, виразки шлунка і навіть крововиливи в мозок, а нижчі дози зазвичай переносяться значно краще.

Результати вже вплинули на політику в сфері охорони здоровʼя.

"У Великій Британії внаслідок наших висновків змінили настанови", - каже Берн.

Із 2020 року вони рекомендують людям із синдромом Лінча починати прийом аспірину приблизно з 20 років для більшості пацієнтів або з 35 років - у менш тяжких випадках.

З огляду на ці результати природно замислитися, чи може аспірин бути корисним і для інших груп пацієнтів. Мартлінг досліджувала, чи може аспірин зменшувати ризик метастазування у людей, яким уже поставили діагноз колоректального раку. Її команда зосередилася на пацієнтах із поширеними мутаціями у пухлинах товстої або прямої кишки.

"Серед усіх пацієнтів із колоректальним раком 40% мають одну з мутацій, які ми вивчали", - пояснює вона.

Попередні дослідження припускали, що ці люди можуть особливо добре реагувати на аспірин.

Трирічне рандомізоване контрольоване дослідження охопило 2 980 пацієнтів: одна група приймала 160 мг аспірину щодня, починаючи протягом трьох місяців після операції, а інша отримувала плацебо. У групі, яка отримувала аспірин, ризик рецидиву був менш ніж удвічі нижчим - надзвичайно значущий ефект.

"Це велика група пацієнтів", - каже Мартлінг.

Крім того, і в дослідженні Мартлінг, і в дослідженні Берна було зафіксовано дуже мало випадків побічних ефектів у людей, які приймали аспірин.

Дослідження Мартлінг, опубліковане у вересні 2025 року, швидко змінило практику у Швеції. Із січня 2026 року пацієнтів із раком кишківника в країні почали обстежувати на наявність відповідних мутацій і пропонувати їм низьку дозу аспірину, якщо вони її мають.

Поки що неясно, чи може аспірин захищати і від інших видів раку, - але незабаром ми можемо отримати відповіді. Ленглі наразі проводить велике рандомізоване контрольоване дослідження за участю 11 000 людей, які перенесли колоректальний, молочної залози, гастроезофагеальний або рак простати у Великій Британії, Ірландії та Індії. Її команда вивчатиме вплив щоденної профілактичної дози аспірину 100 мг або 300 мг і сподівається отримати результати вже наступного року.

"Ми справді першими досліджуємо роль аспірину при інших типах пухлин", - каже вона.

Вона прагне відтворити результати Мартлінг для колоректального раку, а також залучити фінансування для вивчення ролі конкретних мутацій і при інших видах раку. Відтворюваність є ключовою, додає вона, адже регуляторні органи зазвичай хочуть бачити два набори результатів досліджень, перш ніж робити рекомендації для пацієнтів.

Як це працює

Точний механізм, за допомогою якого аспірин запобігає раку, довгий час залишався загадкою.

"Цей фантастичний препарат діє і всередині клітини, і поза нею", - пояснює Мартлінг, тож можуть бути задіяні кілька різних механізмів.

Її власні роботи вказують на фермент усередині клітини під назвою Cox‑2, який, як відомо, інгібується аспірином. Цей фермент допомагає виробляти гормоноподібні сполуки - простагландини, які, своєю чергою, активують сигнальний шлях, що може призводити до неконтрольованого росту клітин.

Нещодавні дослідження Рахула Ройчоудхурі, професора імунології раку з Кембриджського університету у Великій Британії, та його колег свідчать, що може існувати ще один механізм, пов'язаний із геном, який заважає Т‑клітинам імунної системи розпізнавати та знищувати метастатичні ракові клітини.

Вони з'ясували, що цей ген може активуватися фактором згортання крові під назвою тромбоксан A2, який, як випливає з назви, допомагає крові згортатися, коли ми зазнаємо травм. Оскільки аспірин інгібує тромбоксан, він може робити ракові клітини більш помітними для імунної системи. Для команди це стало несподіванкою.

Дослідження Ройчоудхурі проводили на мишах, тож ми не можемо бути впевненими, що результати так само стосуються людей. Однак інтригуючі дослідження Ленглі та її колег показали, що у людей, які перенесли колоректальний або гастроезофагеальний рак, рівень тромбоксану значно вищий, ніж у здорових людей, - навіть через шість місяців після успішного лікування, що свідчить про можливу роль цього фактора у метастазуванні й у людей.

Панацея?

Питання про те, хто саме і коли має регулярно приймати аспірин, залишається предметом дискусій. Деякі дослідники вважають, що поєднані переваги для серцево‑судинної системи та профілактики раку мають спонукати до ширшого застосування. Берн, який сам у минулому приймав аспірин із профілактичною метою, оптимістично оцінює його потенціал для громадського здоров'я.

"Ми провели велике дослідження, у якому показали, що якби кожна людина у віці близько 50 років приймала "дитячий" аспірин протягом десяти років, загальна національна смертність від усіх причин зменшилася б на 4%", - каже Берн.

Втім, більшість дослідників стверджують, що його застосування слід обмежувати певними групами пацієнтів.

"Одне - призначати аспірин онкологічним пацієнтам, і зовсім інше - пропонувати щось здоровій популяції, що також може їм зашкодити", - каже Мартлінг.

Це пов'язано з тим, що аспірин може мати серйозні побічні ефекти, і він навряд чи буде ефективним для всіх людей або при всіх видах раку.

Якщо у вас синдром Лінча або ви проходили лікування раку кишківника, можливо, варто поцікавитися, чи може бути корисною регулярна низька доза.

"Завжди говоріть із лікарем або іншим медичним фахівцем, перш ніж починати прийом аспірину", - каже Ленглі.

Мірою того, як дослідження аспірину продовжують накопичуватися, попереду можуть бути ще несподіванки. Але чи триватиме довга історія аспірину ще наступні 4 000 років? Можливо, наші нащадки використовуватимуть версії цього препарату так, як ми сьогодні навіть не можемо уявити.

* Увесь матеріал у цій статті поданий лише для загальної інформації, і його не слід розглядати як заміну медичній консультації лікаря або іншого медичного працівника. BBC не несе відповідальності за будь‑який діагноз, поставлений користувачем на основі матеріалів цього сайту. BBC не несе відповідальності за вміст будь‑яких зовнішніх інтернет‑сайтів, перелічених тут, і не схвалює жоден комерційний продукт чи послугу, згадані або рекомендовані на цих сайтах. Завжди звертайтеся до свого лікаря, якщо вас турбують будь-які питання щодо вашого здоров'я.