Як куратор колекції мистецтва Єлизавети II виявився радянським шпигуном і чому вона про це не знала

На сайті Національного архіву Великої Британії опублікували нові вперше розсекречені МІ-5 документи. Як стало відомо, королеві Єлизаветі II дев'ять років не розповідали, що куратор її колекції мистецтва Ентоні Блант зізнався у шпигунстві на СРСР.

Він входив до "Кембридзької п'ятірки" — групи радянських агентів, які обіймали високі посади в британській розвідці та дипломатичних колах.

Крім того, розсекречені документи проливають світло і на повну біографію ще одного учасника шпигунського квінтету Гарольда "Кіма" Філбі.

Мистецтвознавець Ентоні Блант був куратором Королівської колекції мистецтва при Єлизаветі II. У 1964 році він зізнався, що з 1930-х працював на радянську розвідку.

Королеві повідомили про це лише в 1973 році. Вона відреагувала "дуже спокійно і без подиву", йдеться у розсекречених документах.

Напередодні великої виставки у Лондоні Національний архів Великої Британії опублікував нові документи у справі "Кембридзької п'ятірки" — британських комуністів, які працювали на СРСР.

"Кембридзькою п'ятіркою" називають радянських агентів, які обіймали високі посади в британській розвідці та дипломатичних колах під час Другої світової та холодної війни. П'ятеро чоловіків — Ентоні Блант, Гай Берджесс, Дональд Маклін, Кім Філбі та Джон Кернкросс — навчалися в Кембриджі. У 1930-х роках їх завербував Арнольд Дейч, що працював на СРСР.

МІ-5 стало відомо про зраду Макліна та Берджесса у 1951 році. Вони втекли до СРСР до того, як їх встигли викрити у Великій Британії.

Підозри щодо Філбі та Бланта з'явилися у той самий час. У 1955 році з Філбі зняли всі підозри у шпигунстві. Наприкінці 1950-х він працював журналістом на Близькому Сході і зізнався своєму колишньому колезі в шпигунстві на Москву в 1963 році. Того ж року він втік до Радянського Союзу.

Кернкросс, як і Блант, зізнався у роботі на Москву в 1964 році. Обом в обмін на зізнання гарантували імунітет від кримінального переслідування.

На відміну від інших британських державних органів, МІ-5 має право обирати, коли і які документи робити доступними для широкого загалу, і частково редагує їх. Час від часу Національний архів публікує розсекречені документи, які додають нові деталі до історії радянських шпигунів.

Королівський мистецтвознавець Ентоні Блант

Мистецтвознавець Ентоні Блант під час Другої світової працював на МІ-5, а в 1945 році став Інспектором картин короля (а потім королеви) і відповідав за королівську колекцію аж до 1972 року. До 1978 року він залишався радником при королівській колекції.

Уперше його стали підозрювати в роботі на Москву в 1951 році після втечі Гая Берджесса і Дональда Макліна в СРСР. Блант був близьким другом Берджесса з 1930-х років, коли вони обидва навчалися в Кембриджі. Після втечі двох членів "Кембридзької п'ятірки" Секретна служба допитувала Бланта 11 разів, але звинувачення в шпигунстві він щоразу заперечував.

Але в 1963 році американець Майкл Стрейт розповів ФБР, що Блант особисто завербував його як радянського агента. Але у квітні 1964 року дізнавач МІ-5 Артур Мартін пообіцяв Бланту, що за ним не буде кримінального переслідування. Після цього Блант зізнався в роботі на Москву. Однак у Мартіна залишилося враження, що якусь інформацію йому вдалося приховати.

Національний архів уперше опублікував визнання Бланта. Там йдеться не лише про роботу на СРСР під час Другої світової війни, але й про збереження контакту з радянською розвідкою опісля.

Блант, зокрема, зізнався, що після втечі Берджесса і Макліна росіянин на ім'я Пітер умовляв втекти і його, але Блант відмовився, адже, як з'ясувалося з документів, побоювався відплати з боку свого куратора в КДБ.

Незважаючи на зізнання, лише кілька людей за межами МІ-5 знали про те, що Блант працював на СРСР. Королеві Єлизаветі II не стали повідомляти про зраду її придворного мистецтвознавця. Її особистий секретар казав у 1972 році, що ця інформація лише "додасть занепокоєння королеві" і що "з ним [Блантом] нічого не можна вдіяти".

У 1973 році стало відомо, що Блант хворий на рак. Побоюючись, що журналісти можуть почати розслідувати його минуле, королеві розповіли про його шпигунство.

Громадськість, втім, дізналася про його зраду тільки в 1979 році. Маргарет Тетчер, що на той момент обіймала посаду прем'єр-міністра Великої Британії, розповіла парламенту про Кембридзьку п'ятірку.

Невдовзі після цього Бланта позбавили лицарського титулу. Він помер у 1983 році у віці 75 років.

Нові деталі про Кіма Філбі

Найбільш захоплива історія з "Кембридзькою п'ятіркою", мабуть, у подвійного агента Гарольда "Кіма" Філбі. Він працював у МІ-6 і — одночасно — на Москву.

Частину тексту зізнань Філбі розсекретили ще в 2019 році. Нові документи проливають світло на всю його кар'єру: від вербування в 1930-ті роки до визнання в 1963 році.

У 1963 році Філбі, який на той момент працював журналістом у Бейруті, зустрівся зі своїм старим другом і колишнім колегою з розвідки Ніколасом Елліотом. Філбі зізнався Елліоту у своїй роботі на СРСР. Розшифровки розмов друзів (Елліот встановив прослуховування в квартирі, де вони зустрічалися) — серед розсекречених документів.

Філбі розповів Елліоту про те, що він "здав" Костянтина Волкова — офіцера КДБ, який спробував втекти до Великої Британії в 1945 році. У той час Філбі був головою контррозвідки в МІ-6.

У вересні 1945 року Волков прийшов у консульство Британії в Стамбулі і запропонував передати безліч секретної інформації в обмін на 50 тисяч фунтів стерлінгів і переїзд до Сполученого Королівства. Зокрема, Волков мав розповісти про дев'ять радянських агентів у британському істеблішменті, семеро з яких працювали в міністерстві закордонних справ, двоє в МІ-6. Це означало б розкриття самого Філбі.

Філбі негайно попередив свого куратора в КДБ і особисто прилетів до Стамбула. Коли він приїхав, Волкова і дружину вже викрали і вивезли в Болгарію два офіцери КДБ і лікар. Про їхню подальшу долю нічого невідомо.

Звітуючи перед МІ-6, Філбі після повернення зі Стамбула сказав, що найімовірніше "Волков зрадив сам себе".

"Або він, або його дружина, або обоє зробили якусь фатальну помилку",— написав він у своїй доповіді. На допитах у 1950-х роках Філбі заперечував свою причетність до зникнення Волкова.

У розмовах з Еліотом Філбі зізнався, що він попередив Макліна про ймовірне власне викриття Великою Британією. Із таким повідомленням він послав Берджесса. Коли Філбі дізнався, що в СРСР утік не тільки Маклін, але і Берджес — це був "один із найгірших моментів" у його житті, розповів шпигун Елліоту.

Філбі зізанався давньому другові, що в нього залишилося дві опції — "самогубство чи кримінальне переслідування". Еліот пообіцяв йому повний імунітет — в обмін на повне зізнання. Вони продовжували розмови і листування, і Філбі запевняв, що він розповідав "усю правду".

Але насправді це було не так. Філбі стверджував, що у нього не було контактів з КДБ після 1946 року та що Ентоні Блант "не працював, і ніколи не став би працювати на росіян".

Після кількох зустрічей Філбі пообіцяв Елліоту, що вони продовжать розмову, і той залишив Бейрут.

Через кілька днів, 23 січня 1963 року, Філбі втік до Москви.

Посібник для шпигунів-початківців

Національний архів також опублікував брошуру для нових "спостерігачів"- новачків — по суті, шпигунів МІ-5 під час Другої світової війни. У ній зібрані поради, як вести стеження так, щоб не бути поміченим.

"Фальшиві вуса чи бороду легко помітити, особливо при штучному висвітленні в ресторані, пабі чи вагоні метро", — попереджають автори брошури.

У документі шпигунів-новачків також закликають не чекати "гламуру", як у кіно або в детективних романах: спостереження – це монотонна робота.

Ідеальний "спостерігач" — це людина зі "звичайною зовнішністю" і зростом не більше 172 см, вважають у МІ-5.

Серед інших порад — завжди мати при собі дрібні кошти для оплати метро; обіцяти таксисту хороші чайові, якщо ви женетеся за підозрюваним, і мати гарну історію-прикриття (наприклад, розлучення — відмінне прикриття для переслідування когось).