Командир "Курт" воює 12 років. Що він думає про бусифікацію, СЗЧ і Зеленського

Поки світ на тлі нової війни на Близькому сході шукає способів захистити свої міста і придивляється до українських дронів, на Донеччині ці дрони щодня стримують російський наступ – руками людей, які воюють без ротацій. Серед них – командир одного з найефективніших підрозділів ЗСУ із позивним "Курт", який на війні загалом вже 12 років.

У розмові з BBC News Україна "Курт" підбиває підсумки кожного року повномасштабної війни і розповідає зокрема про:

Лютий 2026 року. Донеччина

Командир підрозділу "Kurt and company" у складі 28-ї бригади із позивним "Курт" облаштовує новий командний пункт – у приміщенні колишньої "масажки", інакше кажучи, борделю.

Там, де ще донедавна були пілони й еротичні костюми, тепер – боєприпаси, дрони та монітори з трансляціями з поля бою.

Переїжджати довелося поспіхом. Росіяни посилили наступ на Костянтинівку, і "зона смерті" накрила міста, що ще донедавна були тиловими.

Підрозділ "Курта" та їхні суміжники тримають цей напрямок уже майже три роки. За цей час російська армія змогла тут просунутися лише на 10 кілометрів.

"Ми твердо утримуємо це місто", – підкреслює командир.

Костянтинівка – частина агломерації міст Слов'янськ – Краматорськ – Дружківка – Костянтинівка, так званого поясу фортець.

Таку назву ці міста отримали через систему укріплень – окопи, бункери, мінні поля, протитанкові загородження тощо. Водночас чим далі на захід, тим нижчою стає місцевість і тим складніше її обороняти.

Тож для України відхід з Костянтинівки означав би не лише загрозу втрати частини Донеччини, що досі залишається під її контролем, але й послаблення перед можливим подальшим наступом Росії.

"В Костянтинівці немає ворога. Якщо він є там десь – на дачах, на окраїнах – це таке все. Забігло два, потім – п'ять, потім – ще три. Вони все одно будуть знищені", – твердить "Курт".

Хто такі "Kurt and company"

Підрозділ "Kurt and company" у складі 28-ї бригади Лицарів Зимового походу – одні з тих, хто запобіг окупації Південноукраїнської АЕС росіянами, визволяв Херсон і першим зайшов у звільнене місто, воював у Бахмуті проти ПВК "Вагнер".

У 2025 році "Kurt and company" стали одним із найефективніших підрозділів ЗСУ, за що головнокомандувач Олександр Сирський серед кількох інших бригад відзначив також 28-му – всередині бригади підрозділ "Курта" здійснив найбільше уражень.

"1532 російські солдати, понад 400 одиниць ворожої техніки, близько 300 антен пілотів, 80 вантажних автомобілів", – перелічує "Курт" результати 2024 року. Це – робота кількадесяти військових підрозділу.

З міркувань безпеки, командир не називає точну цифру.

Наступного року підрозділ знищив вдвічі більше техніки противника, хоча завдав менше втрат живій силі росіян.

"Але це показує, що ворог теж адаптується і закінчується, як не крути. Вони аналізують і роблять більший акцент на те ж саме, що й ми: БПЛА, роботизовані системи, плюс техніка", – пояснює "Курт".

Сам він воює вже 12 років – майже третину свого життя. У 26 він пішов в АТО розвідником, до 2017 року командував групою розвідки.

"Я звільнявся у 2017 році – але лише на два місяці. Посидів вдома, на третій я вирішив повернутися. Це все, що я провів на цій війні вдома, – два місяці", – розповідає "Курт".

Після розвідки він п'ять років був снайпером; тоді ж створив свій снайперський підрозділ "Kurt and company", який початково складався з 13 людей. У 2020 році "Курт" встановив рекорд України, вразивши ціль на відстані 2162 метри – це був третій результат у світі на той момент.

Підрозділ "Курта" одним із перших навчився воювати дронами. Але не тільки.

Військові фактично вибудували власну економіку: більшу частину бюджету забезпечують самі – завдяки зборам і донатам. За ці гроші вони налагодили виробництво безпілотників і боєприпасів на власній "фабриці скидів".

2022 рік. Мужність

"Рік, коли зняли усі маски"

Для "Курта", як і для більшості ветеранів АТО та ООС, повномасштабне вторгнення Росії не стало несподіванкою.

На той момент він воював уже майже 8 років і попереджав друзів: треба готуватися до великої війни. Проте для багатьох лютий 2022-го був холодним душем.

"Повномасштабне вторгнення дало українцям остаточне розуміння того, що таке Росія. Водночас Україна заявила про себе, – говорить "Курт". – 2022-й зняв усі маски".

Напередодні 24 лютого його підрозділ був у частині в Одесі. Коли по порту вдарила російська ракета, підрозділ "Kurt and company" виїхав на завдання – обороняти дамбу Коблево, що з'єднує Одесу й Миколаїв. Там разом із бійцями 131-ї бригади вони стримали російський десант.

"Курт" повернувся до командира бригади та попросив дозволу діяти вільно – він готувався до оборони Миколаєва.

Російська армія просувалася повз місто: обійшовши його зі сходу, рухалися до Південноукраїнської АЕС, яка стала їхньою наступною ціллю після ЗАЕС. Їм забракло близько 30 кілометрів.

На підступах до Вознесенська, останнього міста перед Південноукраїнськом, їх чекали бійці 80-ї бригади та підрозділ "Курта". Вони розбили російську колону, а "Kurt and company" повернувся до своєї бригади з трофеями: танками, бронетранспортерами та вантажівками "Урал".

Вознесенськ став крайньою точкою, куди підійшли росіяни на Миколаївщині. Звідти українська армія почала відбивати захоплені території. Так до звільнення Херсона в листопаді 2022 року під контролем армії РФ залишалася лише невелика частина Миколаївщини, що межує з Херсонською областю, включно зі Снігурівкою – єдиним містом у Миколаївській області, яке вдалось зайняти російським військам.

Після їхнього звільнення у ході контрнаступу єдиною окупованою росіянами частиною Миколаївщини лишилася Кінбурнська коса.

Контрнаступ на Херсонщині восени 2022-го увінчав низку успіхів України і давав надію, що повернення до кордонів 1991 року можливе.

"Ми показали, що ми – армія. І ми спроможні протистояти такому ворогу, як Росія. Ми перевершили самі свої надії і очікування, – говорить "Курт". – Ми принизили росіян перед усім світом. І я пишаюсь цим. Я кайфую від того, що ті, хто були загрозою для всього світу, виявилися бульбашкою".

Втім, ейфорія перших перемог не могла тривати вічно.

З часом відчуття піднесення притуплювалося.

2023-ий. Рік мавіка

"Геймери зробили прорив в армії".

Перші "мавіки" українські військові почали використовувати ще у 2022-му. Але саме у 2023-му вони стали масовим інструментом війни.

Дешеві квадрокоптери, якими ще вчора знімали весілля та гірські пейзажі, перетворилися на очі підрозділів і зброю – від розвідки до "камікадзе" і "скидів".

Підрозділ одним із перших у бригаді почав системно працювати з дронами. Спочатку це були "мавіки", а до того – навіть маловідомі "фантоми" та "аутел".

"Тоді з'явилося усвідомлення: потрібно берегти людей і більше задіювати дрони, – каже він. – Я вже тоді розумів, що майбутнє – за дронами і роботизованими системами".

2023-й став роком переходу. Піхотні штурми ще залишалися основою бою, але кожна операція вже підсилювалася дронами. Згодом вони змінили логіку бойових дій.

"Масові піхотні штурми – це шлях в нікуди. Штурми колонами – це покладання людей. Не можуть всі бути такими штурмовиками, як 3-тя штурмова або Азов – одні з найкращих бригад", – пояснює "Курт".

Спочатку був "Дискорд". Перші бої з застосуванням дронів вели через платформу для відеоконференцій (на кшталт "Скайпа"), яку до того використовували здебільшого лише для стрімінгу відеоігор.

"У нас зараз трохи інші програми, якісні, і зараз набагато легше командирам управляти військами та набагато легше моніторити поле бою, – каже "Курт". – Але геймери зробили прорив в армії".

Стрімінг із поля бою дозволив командирам у реальному часі бачити ситуацію і керувати підрозділами.

"Це одне з того, чим насправді може пишатись Україна – дронами", – підсумовує він.

Перші поразки

На другий рік повномасштабної війни фронт стабілізувався. Після просувань і звільнення територій у 2022-му війна перейшла в нову фазу.

Ейфорія зникла. Разом із цим зникло передчуття швидкої перемоги, згадує "Курт".

"Тоді я зрозумів, що США нам не буде допомагати в тих обсягах, в яких мали допомагати. І ніхто не буде робити за нас нашу роботу", – каже він.

Командир вважає, що саме тоді як масове явище з'явилося СЗЧ – самовільне залишення частини.

Його підрозділ перемістився у Бахмут, де точилася одна з найжорсткіших битв війни. "Kurt and company" кілька разів заходили в місто, брали участь в операціях ГУР і підтримували суміжні підрозділи.

Саме там "Курт" по-іншому побачив ворога – коли зустрівся на фронті з найманцями ПВК "Вагнер". Вони, за словами "Курта", виявилися справжньою загрозою, на відміну від російських десантників та морпіхів, яких тоді вважали елітою армії РФ.

"Вагнера" були єдиним ворогом, якого я, мабуть, поважаю. Не дивлячись на те, що там була більшість "зекпром" (звільнені з вʼязниць. – Ред.), це ворог, якого треба було поважати за їхню роботу та наполегливість", – говорить "Курт" і додає: багато чого в них навчився.

Окремим ударом став контрнаступ у Запорізькій області. Замість того, щоб здійснити прорив на 14 км у перший день, українські сили за майже шість місяців з червня просунулися приблизно на 32 км і звільнили кілька сіл. Натомість вони зазнали значних втрат – як у людях, так і в техніці. За даними американських медіа, деякі підрозділи втратили понад половину складу. Хоча Олександр Сирський, тодішній командувач сухопутних військ, стверджував, що втрати росіян у 8-10 більші, ніж у ЗСУ.

"Потім не було резервів для підтримки нашої бригади і нашого підрозділу зокрема. Цей контрнаступ на Запоріжжі дуже негативно сказався на людях, і я вважаю, що призвів до глибокої катастрофи. Ми втратили потенціал багатьох бойових підрозділів", – стверджує "Курт".

Командир розповідає, що багато його знайомих загинуло у контрнаступі 2023-го. Серед полеглих – його колишні побратими та друзі з цивільного життя.

"Я казав, щоб йшли до мене, щоб не йшли туди, бо я відчував, що буде щось нехороше. Люди не послухали. Думали: "Та, зараз ми от прорвемся, штурманем". Штурманули… Більша частина загинула, деякі до сих пір безвісти зниклі", – каже командир.

Але він визнає, що не бачить загальної картини і припускає, можливо, ці втрати зупинили подальший наступ росіян.

"Я не генерал у кабінеті, не можу оцінити все повністю. Але наступати по відкритих полях було безглуздо", – вважає він.

2024 рік. Розчарування

"Рік незрозумілих рішень".

Втрата Бахмута та провал контрнаступу у 2023-му поклав початок низці розчарувань.

Далі була втрата Авдіївки у лютому 2024-го – найбільша перемога Москви після успішної оборони під час контрнаступу ЗСУ у 2023-му. Вона, з одного боку, посилила логістику росіян, а з іншого – відкрила шлях на Покровськ, логістичний вузол Донеччини.

Восени російські війська окупували Нью-Йорк і Вугледар. 6 листопада 2024 стало відомо, що росіяни захопили центр Торецька, хоча офіційно вони оголосили про контроль над містом на початку лютого 2025 року.

За версією "Курта", поразки України на Донеччині спричинили необґрунтовані ротації бригад, в тому числі падіння Торецька – міста, якому, на думку "Курта", відвели замало уваги.

Командир розповідає, що неодноразово проводив там розвідку, тому добре знав Торецьк і ситуацію довкола нього.

"Хлопці там робили дива", – пригадує він.

"Але навіщо – я до сих пір не можу зрозуміти – постійно перекидати з місця на місце бригади? Якщо бригада стоїть в смузі рік, два, три, вона дуже добре вже знає місцевість, логістику. На мій погляд, у 2024 році потрібно було просто підсилювати новоствореними ті бригади, які в структурі Збройних сил вже десятиліттями, як наша 28-ма бригада. А не ротації проводити", – каже "Курт".

"Якби ще нашу зняли, я впевнений, що Костянтинівка вже давно впала би, – вважає "Курт" і додає: попри втому виводити на відновлення бригаду не можна.

Тим часом російська війна перемістилася на територію Росії. Курська операція, що розпочалася на початку серпня 2024-го, хоча й піднесла суспільні настрої, все ж стала обʼєктом критики українських і західних експертів. Чимало вважали її недоцільною – зокрема через нестачу ресурсів для оборони на донецькому та харківському напрямках.

Проте "Курт" вважає, що Курська операція була успіхом України – адже саме вона, ймовірно, запобігла наступу на північ країни.

"Невідомо, де б зараз лінія фронту була, якби не Курська операція. Це в стратегічному значенні важлива була операція. Так, там загинуло багато хлопців, дуже шкода. Але ще один раз ми показали, що Росія не варта нічого. Ми зайшли на їхню територію, захищали їхнє ж цивільне населення і показали всьому світу, що українці не бояться росіян".

2025 рік. Стійкість

"СЗЧ – це зрада".

Про провалену мобілізацію в Україні почали говорити ще у 2023-му році.

На пропозицію тодішнього головкома Валерія Залужного мобілізувати 500 тис. людей президент відповідав ухильно – просив "більше аргументів", адже "це питання людей, справедливості, обороноздатності та фінансів". Вже у квітні 2024-го Зеленський підписав закон про посилення мобілізації, а згодом – про добровільну мобілізацію вʼязнів, яких дехто тоді називав останніми добровольцями.

Натомість у 2025-му ситуація досягла апогею. Щоб мотивувати молодих українців вступати до війська, влада ухвалила закон "18-24", що запроваджує особливі засади для добровольців, молодших за 25 років. Зокрема, їм обіцяли мільйон гривень за підписання контракту, вступ до вишів без іспитів та іпотеку за спецумовами.

"Ветеранам відверто плюнули в обличчя цим законом. Людина, яка жодного дня не була на фронті, після навчання приходить на фронт, буде воювати краще, ніж я? Ми мільйон не заслужили тут?" – обурюється "Курт".

Командир пішов на війну, коли йому було 25 років, третину життя провів на війні, проте ані сам не планує залишати армію, ані не приймає такого рішення інших.

Минулого року декілька військових покинули підрозділ, мотивуючи це втомою, – а оскільки без вагомих причин "списатися" неможливо, вони обрали самовільне залишення частини (СЗЧ).

"Курт" визнає: розчарувався в них. У підрозділі не було так званих бусифікованих бійців – лише добровольці, та й причин, через які стається більшість СЗЧ, таких як брак відпусток чи "мʼясні штурми", за словами "Курта", в них не було.

"Найбільший гріх на війні – це зрада. А СЗЧ – це і є зрада. Ти наплював на своїх побратимів, на їхні сім'ї, тому що через тебе сім'я пацанів може не дочекатися свого батька, брата чи сина", – пояснює "Курт".

"З кожним із тих, хто звалив звідси, в мене була розмова, чому він це робить. "Я так вирішив". Ну то я, як командир цього підрозділу, вирішив їх викреслити зі свого життя".

Попри те, що підрозділ залишило кілька людей, він все ж розширюється. Разом із цим збільшуються і видатки – майже половину яких складають донати друзів.

"Гроші, зібрані нами: 4,2 млн гривень, – перелічує "Курт". – Гроші, надані моїми друзями: 1,3 доларів. І від міністерства оборони – 1,7 млн доларів".

Разом це близько 3,1 млн доларів, що дорівнює приблизно 133 млн гривень. Для порівняння, у 2024 році бюджет підрозділу склав 70 млн гривень, з яких 55 млн гривень передали їхні друзі та волонтери.

"В два рази збільшилися витрати. Але в мене суттєво зменшились втрати. За минулий рік – всього один загиблий. Завдяки цим грошам, зібраним коштам. Ось ціна", – підсумовує командир.

Збільшуються витрати, але зростають і втрати, які "Kurt and company" завдають росіянам. Якщо у 2024-му підрозділ знищив 400 одиниць техніки противника, то вже наступного – ця цифра перевищила 1000.

"Тільки техніки і засобів ми знищили майже на 25 млн доларів. Вигідно? Вигідно", – підсумовує "Курт".

2026-ий. Надія

"Рік сподівань на краще".

Чимало військових кажуть, що хотіли б повернутися у 2022-й – і не лише через емоційне піднесення перших днів оборони, а й через сам характер війни.

Якщо нині через постійну присутність дронів поле бою стало фактично прозорим, то тоді більше залежало від витривалості, імпровізації та відваги в ближньому бою. Це давало відчуття контролю і розуміння ролі солдата.

Проте "Курт" упевнений: в російсько-українській війні ще повернуться до окопної війни.

"Все циклічно, – каже він. – На фронті до сих пір є епізоди – ті ж штурми пацанів, але в меншій кількості штурми йдуть, малими групами, як в 2022 році. Я б сам сходив. Але десь стопує те, що я командир, а десь – те, що, мабуть, я наштурмувався".

Рік тому, коли вперше російські оптоволоконні дрони почали долітати до тилу, "Курт" передбачав: час механізованих штурмів закінчився. Відтоді росіяни використовували тактику просочування – непомітного заходу поодинокими маленькими групами. Проте і це, на думку військового, добігає кінця, адже одного дня дрони можуть зникнути.

"У мене є запасна стратегія – у нормального розвідника завжди має бути запаска. Коли сильним цього світу захочеться заробити на війні ще більше грошей, тоді з'явиться технологія, яка подавить це все", – вважає "Курт".

Тим часом командир бойового підрозділу повертається від роздумів про те, що може статися, до реальних проблем. Провалена мобілізація, бюрократія в армії, офіцери без бойового досвіду – найгірше в українській армії, на думку Курта, це генерали Радянського Союзу, виховані у традиціях комунізму, безапеляційного підпорядкування та невеликої цінності людського життя.

"Для багатьох в цій армії погони важливіші за життя людей", – стверджує він.

Щоб бути гарним командиром, не обов'язково бути офіцером, каже він і доводить це власним прикладом, відмовляючись від звань і залишаючись штаб-сержантом (по-старому, прапорщиком).

"Є деякі люди, яких я не вибачу ніколи, які керували мною і моїми людьми. Через яких, як я вважаю, загинули деякі достойні воїни. Я не хочу знати цих командирів", – каже "Курт"

На запитання, хто має очолювати батальйони та бригади, якщо чимало командирів відмовляються від звань і посад, військовий відповідає, що сам він також не поспішає просуватися по карʼєрній драбині.

"Як тільки я стану офіцером, як тільки я прийму великий підрозділ, я не зможу втілювати ідеї, які в мене є, і давати той результат, який є. Але якби сьогодні прийшов командир і сказав: "Курт, ми хочемо зробити батальйон на основі твого підрозділу. Покажи результат. Що тобі для цього треба?" Ні разу такого не було. Тому що я багато говорю", – вперше за всю розмову жартує він.

На початку березня пункт управління 28-ї бригади на Донеччині відвідали президент Зеленський і головнокомандувач Сирський. Після зустрічі з керівництвом бригади президент захотів поговорити і з "Куртом".

"Я змінив свою думку про нього. Мені здається, він мене почув", – каже командир підрозділу.

Після цієї розмови "Курту" подзвонив комбриг.

"Вони були вражені і сказали, що хотіли би, щоб більше військових відверто казали, що думають – як це зробив я", – переповідає "Курт" слова командира бригади.

Прірва між тилом і фронтом

"Одиниці насправді поважають те, що ми робимо", – вважає "Курт".

"На манежі одні й ті самі, – каже він. – Оборону ведуть одні й ті самі люди. Просто добавляється піхота або люди, яких мобілізують. Бусифіковані. Мобілізовані, зловлені ТЦК – це треш в країні, яка воює".

Аргументи цивільних – "я не для того виховую сина", "мені держава нічого не дала" – він відкидає як виправдання, а напади на ТЦК його відверто обурюють.

"Не можна так ставитись до ТЦК, це не по-людськи. Ми показуємо своє ставлення до армії, до військових. І це передається", – пояснює він.

Напади на ТЦК, на думку "Курта", є симптомом глибшої проблеми: прірви між фронтом і тилом, яка зростає. Військовий нагадує: поки хтось розважається у барах і на дискотеках, на фронті – хтось вмирає.

"Я не хочу жити в країні, якій на мене байдуже, – говорить він. – Багато хто мені в очі не може дивитись і тільки робить вигляд, що мене поважає. Але насправді вони мене бояться. А я не хочу, щоб на мене дивилися, як на якогось вбивцю, маніяка або кілера. Я роблю ту роботу, яка забезпечує безпеку їхнім дітям, сім'ям".

"Навіть за свободу Азову виходять зараз тільки ті, кого це стосується. Але, при всій повазі до Азова, в нас тисячі військових. Воює не один Азов, а Збройні сили, які треба поважати", – додає командир.

Окрема точка напруги – ставлення держави до військових, вважає він.

Зарплата, яка у 2022 році становила 120 тисяч гривень, у 2026-му фактично знецінилася. Чотири роки тому, за тодішнім курсом, 120 тис. гривень дорівнювали 4 тис. доларів, тоді як нині – це вже близько 2,7 тисяч. Тим часом чимало витрат на службі, як-от екіпірування чи ремонт автівок, – донині лягають на самих бійців.

"Соромно, що армія стоїть і просить гроші. Це жалюгідно в воюючій країні, щоб солдати стояли: "Бажаємо здоров'я! Бригада така-то, ми збираємо на те", – дедалі більше обурюється "Курт".

Та попри гнів і роздратування, військовий все ж має багато співчуття до цивільних. Зрештою він визнає: йому болить за жителів Донеччини, які через бідність залишаються єдиними сусідами військових в прифронтових містах.

В багажнику кросовера він завжди возить запаси консервів – деякі з надлишком отримує від ЗСУ, деякі – купує сам у запас – щоб побачивши старшого чоловіка чи жінку у зношеному одязі, підтримати їх.

"Я їм співчуваю, тому що вони нещасні. Це не їхня вина. Всі люди різні. Мені дуже шкода, що все так склалося", – коротко пояснює він.

І "Курт" продовжує воювати – вже 13-ий рік. На запитання, за що він досі бореться, відповідає:

"За ідею. За націю. За те, щоб я залишився українцем. І всі мої. За те, щоб Україна жила далі, – каже він. – Це парадокс: у XXI столітті ми на межі вимирання – реально, українці як динозаври. Тому нам треба триматися, як можемо. А ми можемо".