100-річна таємниця: як ґудзики розкрили долю двох шотландських солдатів

Чотири роки тому на півночі Франції будівельники, розчищаючи землю під новий госпіталь, натрапили на моторошну знахідку. У ґрунті виявили останки понад сотні людей.

Для цього регіону такі відкриття - не рідкість, і поліція знала, до кого звертатися.

Стефан Наджі, керівник пошукового підрозділу Комісії з військових поховань Співдружності націй (CWGC), прибув на місце вже за кілька годин. Це був початок кропіткого розслідування, яке зрештою допомогло розкрити столітню таємницю й ідентифікувати двох зниклих шотландських солдатів.

Археологи з команди Наджі готові працювати цілодобово, щоб вилучати рештки тіл та артефакти, збираючи максимум інформації про життя й смерть тих, хто колись відважно воював на цих полях і віддав своє життя.

Будівельний майданчик у Лансі опинився на старих позиціях Західного фронту Першої світової, де колись вирувала кривава битва при Лоосі, — одна з найбільших того часу.

Команда Стефана знаходила фрагменти черевиків, іржаві пряжки, еполети, ґудзики та знаки розрізнення, ретельно аналізуючи кожен предмет.

Артефакти вказували на те, що серед знайдених можуть бути солдати двох шотландських полків — Гордонських і Камеронських гвардійців.

Для встановлення особистостей справу передали британській команді експертів у Глостері, відомій як Joint Casualty and Compassionate Centre (JCCC).

Їх називають "військовими детективами", адже вони ідентифікують загиблих військових навіть після багатьох десятиліть.

Нікола Неш працює тут уже десять років. Вона вивчила список солдат Камеронського полку, зниклих безвісти під час бою при Лоосі, і звузила пошук до конкретних імен, порівнюючи їх з переписом населення 1911 року.

Ґудзики з Ньюкасла - ключ до ідентифікації

Особливу увагу привернули маленькі ґудзики від трамвайної компанії Newcastle Corporation Tramways, знайдені у одного з солдатів.

"Це було зовсім незвично для шотландського солдата. Я подумала, що саме ці ґудзики можуть допомогти в його ідентифікації", — пригадує вона.

Переглядаючи перепис населення, Нікола натрапила на помічника тютюнового крамаря на ім'я Гордон МакФерсон. Важливим ключем до розгадки стало ім'я його батька — Джеймса, який працював комірником у трамвайній компанії Ньюкасла.

Щоб остаточно підтвердити особу, треба було знайти живих родичів і провести ДНК-тест.

Пошуки привели до двох братів — Ендрю та Алістера МакФерсонів з Вайтлі-Бей у Норт-Тайнсайді. У дитинстві їх захоплювала сімейна реліквія — "чорна скринька", яку вони діставали з горища, щоб розглядати її вміст: кулі часів війни, медалі, листи.

Тепер, коли їм уже за шістдесят, вони ледве стримують сльози, читаючи листи прабабусі, яка все шукала зниклого сина.

Архівні записи показали, що їхній прадід Гордон МакФерсон загинув у перший день битви при Лоосі, але його тіло так і не знайшли.

Минулого року Алістер отримав несподіваного листа з міністерства оборони: останки, знайдені у Франції, можуть належати їхньому родичу.

"Я тремтів, як осиковий лист", — пригадує він.

ДНК-тест остаточно встановив: це тіло 23-річного капрала 7-го батальйону Камеронських гвардійців Гордона МакФерсона.

До війни він жив спокійним життям у Единбурзі, працював помічником тютюнового крамаря й навіть не підозрював, що доля відведе йому такий короткий шлях.

Гордон разом із братами, Джимом і Чарльзом, пішли служити до армії під час Першої світової.

Наймолодший, Чарльз, був лише чотирнадцятирічним горністом.

Їхній батько, Джеймс МакФерсон, служив старшиною у полку Нортумберлендських фузилерів.

Вся родина жила з болем — що ж сталося з Гордоном після перших днів бою при Лоосі?

Коли ж нарешті підтвердилося, що знайдені останки справді належали йому, на очі Ендрю МакФерсона навернулися сльози.

"Ця історія завжди була частиною нашої родини, — каже він. — Усі завжди запитували: що сталося з Гордоном?"

І тепер довгі роки очікування завершилися.

"Це відчувається як справжнє диво — що його вдалося знайти", — додав Ендрю, ледве стримуючи емоції.

Другий солдат - лейтенант Джеймс Аллан

Ідентифікація другого шотландського солдата виявилася набагато складнішою.

Знайдені речі підказували, що він служив у полку Гордонських гвардійців, а ґудзики натякали на офіцерський чин.

Але завдання ускладнювалося тим, що його останки лежали впереміш із п'ятьма іншими тілами.

Нікола Неш взялася за архіви. Їй вдалося виділити імена чотирнадцяти офіцерів полку, які перебували в тому районі під час бою.

Вона зв'язалася з родинами кожного з них, і після серії ДНК-тестів нарешті з'явився точний збіг.

Це був Джеймс Грант Аллан, двадцятирічний лейтенант.

Доля підготувала незвичайний поворот: правнук Джеймса жив усього за три будинки від одного з членів команди "військових детективів".

Родина Алланів походила з Шотландії, але давно оселилася у Глостерширі. Ніколас Аллан, правнук лейтенанта, вже понад двадцять років тримає невеличке кафе.

Коли Нікола Неш зателефонувала, щоб повідомити про збіг ДНК, він буквально застиг на місці.

"Мурахи пробігли по спині, — згадує він. — Я подумав: "Боже мій, чому саме він, Джеймс Аллан, а не тисячі інших?"

Наступного дня Ніколас дістав із шафи старий сімейний альбом. Там були фотографії та листи, багато з яких його прадід писав з фронту.

Молодший брат Крістофер і сестра Ребекка перечитували ті рядки, немов повертаючись у давні дні.

"Він був зовсім хлопчик… Так шкода, що йому не вдалося прожити життя", — тихо сказав Крістофер.

Нікола Неш зізналася, що відчула особливий зв'язок не лише із солдатами, а й із їхніми родинами.

"Вони були настільки щиро залучені, настільки теплі й віддані, що неможливо було не пройнятися співчуттям", — сказала вона.

Урочистий похорон

Гордон МакФерсон і Джеймс Аллан знайшли свій останній спочинок на британському кладовищі в Лоосі — лише за кількасот метрів від місця, де їхні тіла пролежали понад століття.

Родичам вручили символічні подарунки — ті самі ґудзики й складений прапор.

Алістер, ледь усміхаючись крізь сльози, зауважив: "Схоже, нам знадобиться нова "чорна скринька".

Ніколас Аллан не приховував захоплення роботою військових детективів: "Це було по-справжньому зворушливо і стало великою честю для нашої родини".

За останнє десятиліття фахівці CWGC разом із командою детективів знайшли й поховали понад три сотні британських солдатів.

Більшість залишилися безіменними, проте шістдесят із них отримали назад свої імена.

Тисячі інших усе ще вважаються зниклими безвісти. І для тих, хто їх шукає, ця праця ніколи не завершиться.