10 претендентів на "Оскар" з-поза Голлівуда

Хоч багато хто жаліється, що нинішній кіноіндустрії бракує різноманіття, список номінантів на "Оскар" це не підтверджує. Цього року на премію за найкращий фільм претендують митці з різних традицій "світового кіно", інформує нас Академія кінематографічних мистецтв США.

Цими днями Кіноакадемію багато критикують за те, що серед номінантів другий рік поспіль немає чорношкірих акторів і кінематографістів (у соцмережах ця критика об’єднана теґом #OscarsSoWhite). Втім, розмаїття – це не лише колір шкіри.

Погляньмо на десять фільмів, чиї творці пройдуть цієї неділі червоною доріжкою, сповнені надії. Автори розповіли ВВС про свою роботу і про внесок "світового кіно" у феномен Голлівуда.

1. Бразильський хлопчик - світові

Цього року, Бразилія отримала свою першу номінацію в історії "Оскарів" – у категорії "найкращий анімаційний повнометражний фільм".

Бразильський режисер і сценарист Але Абреу готовий поборотися за свій фільм на червоній доріжці. А боротьба, напевно, нагадуватиме Давида і Голіафа: його "Хлопчик і світ" змагатиметься з улюбленцем публіки "Думками навиворіт", масштабним спільним проектом студій Disney і Pixar, що посів десяте місце у списку найприбутковіших мультфільмів усіх часів.

Його історія – про хлопчика, що йде з крихітного села в глибинці уявної країни, щоб розшукати давно загубленого тата у світі, де йде війна. Тут лише один головний персонаж: схематична фігурка з паличок, намальована від руки; це недвозначно натякає на ставлення режисера до мультиплікаційної індустрії.

"Найкраще в мультиплікації те, що вона дає повну свободу творчості. Але ринок дуже закритий. Ми мусимо якось продавати квитки і долати височенну стіну, аби сягнути до аудиторії… Студія Діснея зробила важливий внесок в індустрію, але ми мусимо лишати місце і для інших підходів", – сказав режисер кореспондентові ВВС.

Його мультфільм, каже пан Абреу – це "поклик Латинської Америки", що лунає від імені усього регіону.

"Він репрезентує меншини. Всі латиноамериканські країни колись були колоніями. Вони пережили диктаторство, потерпали від чужоземних економічних інтересів і були позбавлені багатства природних ресурсів", – продовжує пан Абреу.

"Це також крик уболівання за мистецтво анімації", – каже режисер, який прагнув створити "принципово інший" мультфільм, ніж ті, що сходять з виробничих ліній великих анімаційних студій.

2. Японія: на третій раз пощастить?

Ще один конкурент "Хлопчика і світу" – японський мультфільм "Спогади про Марні".

Ця мрійлива стрічка зроблена за дитячою книжкою 1967 року видання і розповідає про дружбу між сумною 12-річною сиротою і загадковою юною білявкою, з якою вона знайомиться, коли проводить літо у прибережному містечку.

І хоча формально для Голлівуда це фільм-аутсайдер, він походить з "вищої ліги" мультіндустрії: це останнє творіння славетної студії Ґіблі і плід культури країни, відомої мультфільмами-аніме.

Це п’ята номінація японського анімаційного фільму на "Оскар" і третя поспіль для фільмів студії Ґіблі.

3. Палестинська пародія

"Ave Maria" – незвичайний фільм у багатьох сенсах: комедійний погляд на життя черниць на Західному березі Йордану, знятий палестинським режисером. Він першим з арабських фільмів отримав номінацію на "Оскар" у категорії "Найкращий художній короткометражний фільм".

"Поблизу будинку моєї бабусі у Назареті є великий монастир. Він ніби міцна бульбашка, де живуть черниці, які ніколи ні з ким не розмовляють. Це завжди мене інтригувало. Що б сталося, якби їм довелося порушити правила?" – каже режисер Базіл Халіл.

А правила летять шкереберть, коли машина побожних ізраїльських поселенців ламається посеред дороги якраз у шабат; вони не можуть навіть скористатися телефоном, щоб попросити про допомогу, і звертаються до монахинь, щоб ті зателефонували за них. За цим розгортається кумедна сцена, де проявляються їхні релігійні розбіжності.

"Сміються усі! У цьому гуморі є щось таке, що усім зрозуміло, попри делікатність теми", – сказав пан Халіл кореспондентові ВВС.

На думку режисера, палестинські фільми майже завжди подобаються глядачам.

"Часом тобі ніби закривають рота, і твою історію переповідають чужинці під вигідним для них кутом. Ми прагнемо налагоджувати зв’язки, показувати, що ми – звичайні люди. Гадаю, тому наші фільми користуються популярністю на фестивалях".

4. Бедуїни у Голлівуді

Дорогу до "Оскарів" арабським кінематографістам проклав фільм "Рай сьогодні" – перша арабська стрічка, що номінувалася на цю премію 2005 року у категорії "Найкращий фільм іноземною мовою".

Сьогодні ж, шанс ввійти у історію має стрічка "Тіб" – якщо їй вдасться перемогти і заробити для свого регіону першу золоту статуетку.

Цей йорданський фільм стежить за долею хлопчика-бедуїна, який під час Першої світової війни служить провідником британського офіцера до таємного місця призначення.

"Я виріс на оповідях про бедуїнські ночі та воїнів-бедуїнів – в арабських сім’ях, батьки завжди розповідають їх дітям. Ми знімали цей фільм у Йорданії протягом року і тісно співпрацювали з бедуїнами, надихаючись їхньою музикою та розповідями", – сказав ВВС режисер Наджи Абу Новар.

Ця пустельна драма про дорослішання уже отримала премію Британської академії телебачення і кіномистецтва (БАФТА) як найкращий дебют року.

Тепер, каже пан Новар, "Оскар" став би для Йорданії не гіршим подарунком, "ніж перемога на чемпіонаті світу з футболу".

"Коли я знімаю, то про це не думаю – я знімаю кіно, бо мені це подобається. Але якщо відступити назад і подивитись на контекст – це чудово, що по червоній доріжці поряд з зірками пройдеться 15-річний бедуїнський хлопець. Адже він на це заслуговує не менше, ніж інші".

5. Чорно-біла Колумбія

Змагатися з "Тібом" буде амбітний чорно-білий експериментальний фільм з Колумбії.

"Обійми змія" – перший колумбійський фільм, номінований у категорії "Найкращий фільм іноземною мовою", поруч з фільмами "Мустанг" (Франція), "Війна" (Данія) і фаворитом букмекерів фільмом "Син Саула" (Угорщина).

Режисер Сіро Герра завсідник кінофестивалів по всьому світу; втім, як він каже, надія на "Оскар" - то зовсім інша річ.

"Це шанс, який випадає мало кому з кінематографістів, якщо вони не американці. У Колумбії справи з кіно покращились в останні десять років, після того як у 2003 році був прийнятий "Закон про кіно", сказав пан Герра кореспондентові BBC Mundo.

З державним фінансуванням і податковими пільгами на виробництво і демонстрацію фільмів, в країні, де раніше виходило по три фільми на рік, зараз виходить майже по 25.

"Обійми змія" – заворожлива історія про річкову подорож колумбійською частиною Амазонки з місцевим гідом – шаманом і останнім представником свого племені.

Режисер бачить у цьому "духовну подорож" і ключ до національної "трагедії", яка полягає у витісненні традиційного знання колоніалізмом.

У фільмі, сценарій до якого писався три роки, звучить дев’ять мов, включно з місцевими діалектами, що перебувають на межі вимирання. Він чорно-білий, "бо жодна плівка не здатна відтворити зелень джунглів – тож я вирішив залишити це уяві глядачів".

6. Україна: як твориться історія

Документальна стрічка російського режисера Євгена Афінеєвського "Зима у вогні" занурює глядачів у нещодавню історію: у ній ідеться про спонтанне повстання на захист громадських прав, що увінчалось поваленням уряду.

Арена дій цього фільму – київський Майдан Незалежності, а головні герої – студенти-протестувальники.

"2013 року, щойно у Києві почалися студентські демонстрації, я купив квиток на літак і полетів туди. Там я найняв двох відеооператорів і цілими днями був на Майдані. Я був свідком того, як твориться історія. Я дуже люблю спонтанність документального кіно: можна просто узяти камеру і слухати історії простих людей, що не потрапляють у газетні заголовки", – каже пан Афінеєвський.

Він може не турбуватись про домовленості щодо показів чи про те, як завоювати аудиторію: цей фільм одразу отримав підтримку служби потокового телебачення Netflix і уже доступний для перегляду у 130 країнах.

Пан Афінеєвський вважає, що цей фільм може відкрити прихильникам Голлівуду очі на питання свободи і демократії. Що ж до заяв про недостатнє розмаїття претендентів на "Оскар", на його думку, вони сильно перебільшені.

"Різноманітність – це говорити про всіх, не лише представників різних рас. У цьому сенсі, номінанти на "Оскар" досить різноманітні. Всі ми представляємо меншини, походимо з різних культур світу і маємо одну просту спільну мету: збагатити світову культуру через такий потужний канал, як Голлівуд".

7. Пакистанська режисерка з політичною місією

Шармін Обейд-Чіну уже була на червоній доріжці: 2012 року ця пакистанська режисерка отримала "Оскар" за документальну стрічку "Рятуючи обличчя" про своїх співвітчизниць, яких облили кислотою.

У фільмі "Дівчина у річці, або ціна прощення", який номінується на "Оскар" цього року, вона взялася за не менш болюче питання – так звані "вбивства честі".

"Я пишаюся тим, що знову представлятиму Пакистан на врученні "Оскарів", але ще більше пишаюся, що змогла привернути увагу до цієї забороненої теми. Кіно – потужний інструмент суспільних змін, і з моєю номінацією у Пакистані щось зрушилось", – розповіла вона нашому кореспонденту.

Фільм обертається навколо правдивої історії 18-річної дівчини, якій вдалося вижити після того, як односельці мало не вчинили над нею "вбивство честі".

"Вона хоче донести до людей, що вбивство честі – таке саме вбивство. Ось чому вона не соромиться розповідати свою історію", – каже режисерка.

Пані Обейд-Чіну також вважає, що цьогорічні номінанти на "Оскар" достатньо різноманітні – і що проблема в іншому.

"Нам потрібні сценарії для акторів з різних соціальних груп, але Академія не винна. Скільки виходить фільмів, де беруть участь азійські, латиноамериканські, чорношкірі актори? Небагато. Це мають виправити студії, на яких, власне, тримаються кінозйомки і кіноіндустрія".

8. Чилі очима ведмедя

Чилійський мультиплікатор Габріель Осоріо вирішив розповісти історію своєї родини у неординарний спосіб: через безіменного ведмедя, що уособлює його дідуся, який мусив поїхати у вигнання під час кривавого мілітаристського режиму Августо Піночета (1973-1990).

"Я знав, що у мене є дідусь, але, поки був малим, жодного разу його не бачив і не міг зрозуміти, чому він десь далеко", – пригадує пан Осоріо.

Самотній ведмідь з цього короткого анімаційного фільму будує механічну діораму, щоб не забути, яке в нього було життя, поки його не забрали у цирк – це метафора про те, як за диктаторських часів важкі обставини розділяли сім’ї.

"Я не хотів зображати усе надто буквально. Цікаво, що на різних фестивалях у різних країнах, де я презентував цей мультфільм, глядачі вбачають у ньому паралелі з власною історією і додають нові шари змісту", – каже режисер.

У цій старанно зробленій мультиплікаційній стрічці, робота над якою розтягнулася аж на п’ять років, пан Осоріо і його команда використали багато різних технік анімації.

Він сподівається привезти до Чилі перший "Оскар"; якщо ж говорити про номінації, Чилі вдруге претендуватиме на статуетку. Першим номінантом від цієї країни був фільм "Ні" (2012), в якому теж ішлося про неспокійне минуле країни часів Піночета.

9. Російські пригоди у космосі

Російський мультиплікатор Костянтин Бронзіт обрав для свого короткого мультфільму "Ми не можемо жити без космосу" дуже "голлівудську" тему космічних досліджень.

Однак його космонавти вирушають у дуже містичну подорож.

Пан Бронзіт каже, що головна ідея цього мультфільму йому "наснилася" і що процес, який врешті привів його до номінації на "Оскар", аж ніяк не можна назвати приємним.

"Я ніколи не розумів фразу "радість творчості"… Коли я працюю над фільмом, він роз’їдає мене зсередини, спалює мене. Це як хвороба – поки я зроблю свій фільм, я уже важко хворий. А якщо не зроблю, то помру. Ось чому я роблю кіно. Ніякої радості я не отримую" – сказав він на прес-конференції у рідному Санкт-Петербурзі.

Російський претендент продовжує давні традиції радянської мультиплікації. Разом з колегами-аніматорами з-поза Голлівуда, що працюють у стилі "арт-хаус", він віддає перевагу "неоднозначній мові", що порушує канони великих студій.

"Це трудомісткий і складний процес без гарантії результату", – підсумовує пан Бронзіт.

10. Вища мексиканська ліга

Мексиканський режисер Алехандро Гонсалес Іньярріту, який минулого року отримав головний "Оскар" за фільм "Бердмен", уже і так входить до вищої ліги Голлівуда.

Нині ж його натуралістична робота "Легенда Г’ю Гласса" є лідером з кількості номінацій – їх вона отримала аж 12.

Багато хто очікує, що 52-річний Іньярріту отримає нагороду у номінації "Найкраща режисура", яку отримав і минулого року. Якщо це станеться, він буде третім режисером в історії "Оскарів", який отримає цю нагороду двічі поспіль (після Джона Форда і Джозефа Манкевича).

Втім, Іньярріту – не єдиний експортер мексиканського таланту до кіноіндустрії сусідів: ще двоє співвітчизників з його команди також сподіваються на "Оскар".

Еммануель Любецкі, давній сподвижник Іньярріту, двічі отримував визнання Кіноакадемії за свою операторську роботу – спершу за "Гравітацію", а потім за "Бердмена", таким чином ставши найтитулованішим оператором Мексики.

Також у черзі за нагородою – звукооператор Мартін Ернандез. У разі перемоги це буде його перший "Оскар", адже минулого року він зазнав невдачі, хоча теж був номінований за роботу у "Бердмені" у числі "вищої мексиканської ліги" Іньярріту.