Андрій Бондар: В Україні треба бути стоїком - інакше втопишся в сльозах

При описі вражень від книги Андрія Бондаря "Церебро", що вийшла у фінал премії Книга року ВВС-2018 в категорії "Есеїстика", критики використовують епітети фантасмагоричний, химерний і магічний.

Ця збірка занурює читачів у химерний світ людських пригод, йдеться в анотації. Вся книжка - як один "есей, створений за законами джазової логіки", писав у свої рецензії член журі конкурсу Віталій Жежера.

Про своє ставлення до критики, відгуки у несподіваних місцях і значення деяких своїх текстів Андрій Бондар розповів в інтерв'ю ВВС News Україна під час бесіди у Facebook.

ВВС News Україна: Ви говорили, що то не ваша справа визначати жанри ваших текстів, а у конкурсі книга року ВВС "Церебро" бере участь саме у номінації есеї, хоча, подавали, як художню літературу, як вам таке?

Андрій Бондар: Справа визначати жанр таки справді не моя. На сьогоднішній день я ставлюся до вашого рішення з розумінням. І що, зрештою, я можу заперечити журі, в якому аж двоє докторів наук, навіть якби дуже щось хотів заперечити?

Думаю, крім того, що за мною тягнеться шлейф есеїста, у "Церебрі", мабуть, не до кінця зникли есеїзм і публіцистичність. Втім побиватися через якусь відповідність чи невідповідність жанрам і уявленням інших людей я точно не буду.

Світ гібридний, люди гібридні, війни гібридні. Не бачу причин, чому літературні жанри мусять залишатися чистими.

ВВС News Україна: А ще ви писали у Facebook, що не вірите в перемогу своєї книжки в усіх сенсах. І я не можу не запитати, чому?

А. Б.: Я не писав цю книжку для перемог на якихось конкурсах. Деякі тексти писалися для чистого задоволення, деякі - просто тому, що не написатися не могли.

Я точно не сприймаю літературу як сферу, де можна перемогти чи програти. Те саме з бажанням сподобатись якомога більшій кількості людей. Я його не маю. Як не маю ілюзій, що некомерційне письмо може зазіхнути на щось ширше, ніж обмежена і приблизно стала в усі часи кількість читачів. Хоча й герметичним своє письмо ніколи не вважав.

ВВС News Україна: Написання чого зі збірки принесло вам це чисте задоволення?

А. Б.: Мабуть, "Особливої породи людей", "Ахмада", "У людей якраз навпаки".

ВВС News Україна: Про "Ахмад" - у вас справді була така зустріч з асенізатором і його проникливими роздумами про прірву між народом і інтелігенцією? Чи це все вигадана історія?

А. Б.: Образ асенізатора цілком вигаданий. Протягом десятирічного життя за містом мені доводилося спілкуватися з багатьма представниками цієї професії. Вони далекі від рефлексій на тему народу й інтелігенції.

Мої реальні асенізатори - повна протилежність цьому "філософу". Тому слідом за Ґюставом Флобером я можу сміливо сказати, що асенізатор Андрій - це я.

Хоча насправді незрозуміло, чи отой "я" в тексті - це я. Ідентичності тих, хто говорить у моїх текстах, річ для мене незбагненна. І в цій складності для мене є певний чар. Літературні тексти не мусять бути однозначними, як "Карний кодекс".

ВВС News Україна: Ваші герої, вони звідки? В "Менелі" п'яниця описаний так правдиво і чітко, таке враження, що ви спостерігали за ним кілька годин.

А. Б.: Ні, за "Менелем" я спостерігав рівно по кілька секунд дорогою туди і назад. Іноді вистачає й однієї миті, аби зрозуміти й побачити все, що потрібно. А іноді, скільки б не дивився, так нічого й не побачиш. Бо зір не в очах, а в мозку. Іноді мозок бачить, іноді залишається байдужим. "Менель" не залишив байдужим.

ВВС News Україна: Ви сказали про відсутність бажання сподобатись всім і про свою обмежену, але сталу аудиторію. Ваші читачі - це хто, вони які?

А. Б.: Мабуть, вистачає просто бути зі мною на одній хвилі, існувати у схожому режимі мислення чи почуття гумору. А насправді я не маю ні образу цього читача, ні якихось "вимог" до нього.

Соціологія літератури - сфера для мене якщо й не зовсім далека, то не до кінця зрозуміла. Буває, що знаходиш відгуки в геть несподіваних місцях.

Колись читав в'язням польської тюрми. Здивувався, несподівано знайшовши там уважних і вдячних читачів. А даси, наприклад, людині нібито обізнаній і компетентній книжку оповідань, а вона й питає: "А чому не роман? Я чекала роман". І все - нема людини. Тому з читачами так само складно, як і з текстами.

ВВС News Україна: А на критику ви ображаєтесь? Якщо напише чи скаже хтось обізнаний, що ось "Особливу природу людей" не зрозумів, занадто все сюрреалістично.

А. Б.: Щось не зрозуміти - це суверенне право читача. Ба більше, не конче й сам автор усе написане мусить розуміти. Гадаю, таке право є навіть у нього.

Ви коли запитуєте про критику й образи, то тут ще складніше.

Будь-які розмови про українську літературу в публічному просторі грають цій літературі на руку. І будь-яка інтерпретація йде на користь книжці. Навіть найнаївніша.

Хоча, ніде правди діти, критика поверхова й вульгарна іноді дратує.

Я жива людина, і мене не може не зачепити, наприклад, дурість, сказана заради якогось поверхового ефекту або з чистого бажання копнути. Але це вже проблема культури. Це Україна. І тут треба бути стоїком. Інакше можна втопитись у власних сльозах.

ВВС News Україна: Дозволю собі трохи наївної інтерпретації - сумними і пронизливими мені здалися історії "Де вже нічого не видно" та "Дельфіни і шиншили", дуже близькою і сильною "Церебро", але геть незрозумілими "Клофелін" та "У людей все навпаки". Після них ніби хочеться просити якихось пояснень і розшифрувань. Ось прошу.

А. Б.: "Клофелін" - це чиста фантазія. Тут логіка сну поєднується з симуляцією наркотичного тріпу. Це якийсь слід свідомості, коротка замальовка про тривоги і неможливість виборсатися з нав'язливого сну і якихось нестерпних спогадів.

"У людей якраз навпаки" - це простий для розуміння текст. Померлий редактор "прокидається" з книжкою в руках і поступово з'ясовує, що він помер, коли речі перестають його слухатися, а дії не мають ні колишньої ваги, ні сенсу.

Цей текст про певне зависання між світами, текст-з'ясування. Інакше кажучи, використовуючи логіку життя він намагається зазирнути за його межі і припустити, як "там".

А "там" - приблизно так само, як тут, тільки якось усе по-іншому: моторошно і незбагненно, все працює не так, хоч нібито не так багато змінилося. Бо як воно "там", я можу тільки уявити. Ось я і уявив.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua