Вісім найкращих фільмів 2026 року на цей момент - вибір ВВС

Кінокритики BBC Culture пропонують добірку своїх кінематографічних фаворитів року на цей момент - від зворушливого науково‑фантастичного блокбастера до свідомо провокаційної комедійної драми із Зендеєю в головній ролі.

1. "28 років потому: Храм кісток"

У 2002 році режисер Денні Бойл і сценарист Алекс Гарленд допомогли відродити піджанр зомбі‑апокаліпсису фільмом "28 днів потому". У 2025 році вони зробили це знову з "28 років потому". Дивовижно, але це продовження виявилося навіть кращим.

Сценарій знову написав Гарленд, а режисеркою стала Ніа ДаКоста. "28 років потому: Храм кісток" пропонує всю жорстокість і жах, яких очікуєш від зомбі‑фільму, але водночас є напрочуд самобутнім.

Стрічка вибудовує власну складну фольклорно‑горорну міфологію, показує малоймовірний комедійний дует добродушного божевільного вченого (Рейф Файнс) і кремезного канібала (Чі Льюїс‑Перрі) і є безкомпромісно британською у своїх відсилках - від зухвалого використання пісень Duran Duran та Iron Maiden до незабутнього лиходія (Джек ОʼКоннелл), лідера культу, натхненного сумнозвісним телеведучим і сексуальним злочинцем Джиммі Савілом. Це - ексцентричний шедевр, пише кінокритик ВВС Culture Ніколас Барбер.

2. "Тінь мого батька"

Події фільму Акіноли Девіса розгортаються в Нігерії у 1993 році. Його стрічка про батька та двох його малих синів є проникливою, теплою й безкомпромісно чесною, плавно переходячи від особистого до політичного.

Сопе Дірісу демонструє стриману, сильну й надзвичайно зворушливу гру в ролі батька, який більшість часу проводить далеко від дому, працюючи, щоб утримувати родину.

З ідеальною інтимністю сюжет простежує один день із його життя, коли він бере синів до Лагоса - на роботу та в надії отримати гроші, які йому заборгували.

Поступово розкривається й бурхливе тло президентських виборів, результати яких анулювала військова диктатура.

Режисер і його брат Вейл Девіс написали сценарій, вільно спираючись на власні дитячі спогади, але досягнення фільму виходить далеко за їхні межі.

Лауреат премії BAFTA за видатний британський дебют, він яскраво передає насичені кольори Лагоса. Витончена оповідь дає нам дитячу перспективу, але водночас дозволяє побачити батьківське занепокоєння і небезпеку навколо - з ополченцями на вулицях, яку ми усвідомлюємо значно глибше за хлопців. Без жодного фальшивого кроку - аж до фіналу, який крає серце, пише кінокритикиня Карін Джеймс.

3. "Гоппери"

Pixar повертається з енергійним мультфільмом, заснованим на задумі, старому як сама повнометражна анімація: тварини розмовляють.

Головна героїня "Гопперів" - Мейбл (озвучена Пайпер Курдою), рішуча й уперта школярка, чию свідомість "пересаджують" у роботизованого бобра - процедура, яка якимось чином дозволяє їй розуміти розмови тварин. Вона використовує цю фантастичну здатність, щоб згуртувати своїх пухнастих друзів проти корумпованого мера (Джон Гемм). Але що трапиться, коли вони зайдуть надто далеко?

Батькам варто зважати: у фільмі Деніела Чона наприкінці є моторошні елементи, але загалом це дотепна, блискуче вибудувана пригода, якою можуть насолоджуватися всі. У ній також є відвертий екологічний меседж, якого зазвичай уникають ігрові блокбастери, пише Ніколас Барбер.

4. "Буремний перевал"

Безстрашне переосмислення роману Емілі Бронте 1847 року у виконанні Емеральд Феннелл - не для пуристів Бронте, але це захопливий погляд на книгу і яскравий приклад характерної для Феннелл майстерності та сміливості.

Марго Роббі та Джейкоб Елорді в ролях Кеті та Гіткліфа - класичних закоханих, створених одне для одного, але роз'єднаних класовими бар'єрами. Їхній зв'язок водночас відверто сексуальний, романтичний і сповнений жорстокості, яку вони нерідко виявляють одне до одного. Саме цю запальність Феннелл повертає в історію, протиставляючи її пригладженим костюмним екранізаціям.

Відійшовши від прикрашених історичних драм, візуальний стиль фільму постає принадним калейдоскопом кольорів і моди.

Феннелл додає комічні моменти та інколи дозволяє собі надмірність, але ці перебільшення - невелика плата за таку амбіцію. Хай як вона грається з деталями - а чому б і ні, адже роман нікуди не зник, - їй удається передати сутнісну й тривалу пристрасть "Буремного перевалу" і його класово зумовленої епохи, пише Карін Джеймс.

5. "Проєкт "Аве Марія""

"Проєкт "Аве Марія"" - незвичний науково‑фантастичний блокбастер, адже здебільшого він про те, як люди застосовують свій розум для розв'язання проблем. Так, одним із таких "людей" є іншопланетянин, зроблений із каменю, і так, у фільмі є динамічний епізод виходу у відкритий космос. Проте головне для стрічки протягом більш ніж двох із половиною годин - це знання, обговорення та кропіткі дослідження.

Звучить сухо? Насправді фільм зворушливий, він надихає і, на диво, дуже веселий. Це екранізація роману Енді Вейра, автора "Марсіанина", у режисурі Філа Лорда та Крістофера Міллера, які перетворюють складну, потенційно похмуру історію на таку ж динамічну й життєрадісну, як і їхній анімаційний хіт "Лего. Фільм". А Раян Гослінг додає свого кумедного шарму ролі біолога з амнезією, який намагається врятувати світ, пише Ніколас Барбер.

6. "Два прокурори"

Ця напружена драма від відомого українського режисера Сергія Лозниці розгортається у 1937 році, на піку сталінських чисток політичних ворогів, і свідомо відлунює повзучий авторитаризм сучасності.

Головний герой - Корнєв, ідеалістично налаштований молодий радянський юрист, який отримує таємне послання, написане кров'ю, від політичного в'язня: старий прагне викрити тортури, яких зазнав він та багато інших.

Фільм розвивається з моторошним спокоєм і відчуттям стриманого трилера, коли Корнєв намагається обійти корумпованих тюремників і власне керівництво, наївно вірячи, що справедливість іще можлива.

Лозниця, автор документальних і художніх фільмів, демонструє майстерний погляд у цій емоційній, болісній історії. Сцени очікування в кабінеті начальника в'язниці передають клаустрофобію і страх епохи й відкривають шлях до дедалі більш кафкіанської подорожі в реальність диктатури, пише Карін Джеймс.

7. "Дріт мерця"

Трилер з елементами чорної комедії Гаса Ван Сента розповідає неймовірну, але правдиву історію Тоні Кіріциса - мешканця Індіанаполіса, який викрадає іпотечного брокера, якого звинувачує у своїх фінансових проблемах. Згодом Кіріцис стає місцевою знаменитістю, телефонуючи на радіостанцію й повідомляючи слухачам про свій психологічний стан.

Медійний карнавал і атмосфера 1970‑х років нагадують класичний фільм Сідні Люмета "Собачий полудень", що, можливо, пояснює появу Аль Пачіно в невеликій ролі.

Утім, фільм тримається насамперед на Біллі Скарсгарді, який блискуче втілює озброєного викрадача, поєднуючи фарсовий гумор і співчуття в гнітючій ситуації й залишаючи глядачеві вирішувати, кому співпереживати - йому чи його травмованому заручнику (Дакр Монтгомері), пише Ніколас Барбер.

8. "Любить не любить"

Романтична комедія із Зендеєю та Робертом Паттінсоном у ролях зарученої пари - Емми та Чарлі - вже сама по собі могла б бути приємною. Але свідомо провокаційна драмеді Крістоффера Борглі різко відступає від чарівного початку, коли Емма за тиждень до весілля відкриває Чарлі темний секрет.

Фільм багато в чому тримається на харизмі акторів. Зендея надає Еммі зворушливої щирості, а Паттінсон переконливо передає нервозність Чарлі, коли той починає - і небезпідставно - підозрювати, що може одружитися з соціопаткою.

Ще до прем'єри подробиці зізнання Емми викликали хвилю критики з твердженнями, що стрічка применшує надзвичайно серйозну тему. Але персонажі чудово усвідомлюють її вагу - інакше не були б такими приголомшеними. Свідомо чи ні, ця стрічка є рідкісним прикладом фільму, який поєднує чисту голлівудську зірковість із обговоренням болючого й резонансного питання, що змушує замислитися, пише Карін Джеймс.