"Як старшокласниці вже в 10 років". Чому дівчата-підлітки досі дивляться на себе очима хлопців

На дверях окремої кімнати скотчем приклеєне оголошення: "ТІЛЬКИ ДЛЯ ДІВЧАТ", "Хлопцям не входити!" та, як зухвалий штрих наприкінці, — "не хвилюйтеся, хлопці!".

Напис рясніє кольоровими сердечками та зірочками. Коли я приєднуюся до дівчат за великим круглим столом у молодіжному клубі DRMZ у Кармартені (Уельс), група з приблизно десятка вихованок уже з головою занурилася в азартну картярську гру. Розмова ллється невимушено, ми теревенимо, і якраз вчасно замовляємо піцу.

Цей візит — частина мого циклу програм на Radio 4 під назвою "Про дівчат" (About The Girls), для якого я поспілкувалася приблизно зі 150 дівчатами, переважній більшості яких від 13 до 17 років. Те, що ми обговорювали за тим столом, перегукувалося з багатьма іншими моїми розмовами.

Кмітливі, говіркі, дотепні та розумні — ці дівчата були натхненною та чудовою компанією.

Сповнені амбіцій та планів на майбутнє ("Я б хотіла мати холодильник, у який можна поставити вазу... І бути лікаркою!"), любові до своїх друзів ("Я можу розповісти їй будь-що") та глибокого усвідомлення цінності турботи про членів родини ("Я ходжу в місто, щоб оплатити бабусин рахунок за світло. Мені подобається доглядати за нею").

Розмова перескакувала з картярської гри на шкільні драми, учителів, які їм подобаються (і тих, кого вони терпіти не можуть), на те, що вони бачили в соцмережах, та суперечки про те, чи вистачить на всіх шматочків піци "Сирний бенкет". Вистачило.

Цей проєкт - продовження мого циклу "Про хлопців" (About The Boys), для якого я також спілкувалася з підлітками з усієї Великої Британії.

На тлі наслідків Covid-19, руху #MeToo та всього галасу навколо Ендрю Тейта мені було цікаво дізнатися, про що вони думають. Я також вважаю їх чудовою компанією: вдумливими, красномовними та сміливими.

Повторити цей експеримент із дівчатами здавалося логічним і справедливим кроком. Так сталося, що якраз коли я вирушила до Кармартена, були оприлюднені "файли Епштейна", і ця робота раптом стала здаватися ще нагальнішою.

Чого я не очікувала, так це того, що в усіх моїх розмовах постійно виринатиме одна й та сама тема: дівчата-підлітки досі схильні сприймати себе крізь призму хлопців. І, що важливо, вони, здається, гостро це усвідомлюють.

Коли я ставила своє перше запитання: "Яке воно насправді — бути дівчиною у 2025/26 роках? Кажіть правду, не будьте ввічливими!", відповідь майже незмінно починалася зі слів: "Ну, хлопці думають/кажуть/хочуть/відчувають...".

Ці розмови нагадували якусь дивну реальну версію тесту Бехдель. Для тих, хто не знає: цей тест є метрикою для оцінки репрезентації жінок у кіно. Щоб пройти його, фільм повинен: (1) мати принаймні двох іменованих героїнь, які (2) розмовляють між собою (3) про щось інше, ніж про чоловіків

Жодне з моїх інтерв'ю цей тест би не пройшло.

"Коли ростеш дівчинкою, — сказала одна з них, — то дуже багато залежить від того, як хлопці поводяться поруч із тобою і що вони з тобою роблять. Тому насправді неможливо говорити про це, не згадуючи хлопців... і це дуже дратує".

То чому ж ця динаміка зберігається? Дівчата, з якими я зустрічалася, вільно розмірковували про тягар гендерних соціальних очікувань, вплив хлопців у шкільному середовищі та нескінченні версії жіночої "досконалості" в соцмережах.

Вони також описували щось глибше — те, як дівчата вчаться поводитися, намагаючись безпечно орієнтуватися в навколишньому світі.

"Не піднімаючи галасу"

Після того як усі дівчата в Кармартені розійшлися по домівках, я поспілкувалася з Елісон Харбор, менеджеркою молодіжного центру. Вона була в захваті від того, що всі вони так вільно висловлювалися.

"Хлопці в клубі досить голослівні, — сказала вона мені, — і досить впевнено викладають усі свої думки та погляди. Що ж, сьогодні дівчата поводилися так само! Я завжди хвилююся через те, що зазвичай вони тримають більшість своїх проблем у собі...".

Хоча дівчата й не стримувалися, іронія полягала в тому, що майже всі вони визнали: їхня поведінка змінюється, коли поруч з'являються хлопці.

Дівчата розповіли мені, що не хочуть, аби хлопці вважали їх "надмірними", "занадто голосними", "дивними", "набридливими", "пік-мі" (тими, хто підлаштовується під хлопців) або "вискочками" (тими, хто відчайдушно привертає до себе увагу).

Вони казали, що хлопцям дозволено бути гучними й смішними, а дівчатам — краще не варто. Вони описували це як небажання "займати простір" і намагання бути "меншими й тихішими" у змішаній компанії.

Вчителі дівчат розповідали про те, що вони намагаються "не висуватися", "не зчиняти галасу" або "залишатися непомітними".

У межах власного дослідження докторка Ола Демкович, старша викладачка психології освіти в Манчестерському інституті освіти, спілкувалася з молодими жінками про проблеми, що впливають на їхнє ментальне здоров'я.

Вона зазначає: "Ми безумовно чули від дівчат про тиск у цьому питанні — це фактично означає, що вони мають бути ввічливими та шанобливими; вони відчувають, що очікування щодо їхньої поведінки значно вищі. Тобто хлопці можуть галасувати в класі, і це не проблема. Мовляв, хлопці є хлопці. Дівчата ж відчували, що їм такого не дозволяють".

Докторка Демкович стверджує, що суспільство очікує від дівчат "дорослішання" (adultification) — тобто того, що вони презентуватимуть себе більш зріло.

"Ти маєш поводитися як доросла, не обов'язково бути грайливою, виражати щось голосно чи демонструвати, що тобі важко...".

В інших розмовах дівчата згадували про свій страх та досвід сексуальних домагань і насильства.

Останнє дослідження організації Girlguiding свідчить, що 68% дівчат змінюють свою щоденну поведінку, щоб уникнути сексуальних домагань, а майже кожна дівчина, з якою я спілкувалася, описувала досвід "кетколінгу" (непристойних вигуків на вулиці).

Докторка Ганна Єлін з Університету Оксфорд Брукс зазначає, що під час дослідницьких бесід із дівчатами вона виявила, що вони "прикро, але водночас блискуче й проникливо усвідомлюють": пильна увага, з якою вони стикаються, часто має сексуалізований підтекст.

Вона пояснює: дівчата розуміють, як швидко їхнє становище стає залежним від того, наскільки привабливими вони видаються чоловікам, а також усвідомлюють, що це може поставити під загрозу їхню безпеку.

Шкільне середовище

Більшість із моїх 150 інтерв'ю я провела в школах, де дані про зростання мізогінної поведінки не стали несподіванкою для дівчат.

Нещодавно профспілка вчителів попередила, що в британських школах "визріває криза маскулінності" — після того, як майже чверть опитаних нею вчительок повідомили, що протягом останнього року вони піддавалися мізогінним образам з боку учнів.

Дівчата розповіли мені, що хлопці іноді зневажливо кидають їм фрази на кшталт "зроби мені сендвіч" або "повернись на кухню". Вони тверезо оцінюють корінь проблеми, хоча водночас відчувають страх.

"Мені здається, цей страх з'являється після переглядів соцмереж, — пояснила одна учениця 10 класу. — Ти бачиш, що причина, чому хлопці часто нападають на дівчат, полягає в тому, що вони хочуть знайти когось, кого можна звинуватити у своїх проблемах. Я вважаю, що ментальне здоров'я чоловіків — це проблема, але через інтернет мені здається, що головним "рішенням" цієї проблеми стає просто перекладання провини на жінку".

Тож водночас із хвилюванням через те, що їхні однокласники "тримають усе в собі", дівчата також відчувають страх перед тим, як можуть поводитися деякі хлопці та чоловіки, копіюючи поведінку, притаманну "маносфері".

Докторка Єлін каже: "Їхнє розуміння мізогінії та "культури зґвалтування" було настільки глибоким і водночас болісним, тому що вони живуть у цьому постійно, щодня".

Ті самі дівчата розповідали, що хочуть захистити молодших школярок, які публікують у мережі дописи про те, що "прагнуть токсичних стосунків із хлопцем", у яких їм би "вказували, як поводитися, або вимагали змінити манеру спілкування".

Вони бачили, як дівчата приміряють на себе дивну жіночу роль, аби догодити хлопцям, які, своєю чергою, демонструють огидну версію маскулінності.

Їхнє рішення — самоорганізація. В одній школі в Рочдейлі, яку я відвідала, вони створили дівочий клуб, щоб обговорювати там усе: від гендерної нерівності, домашнього насильства та бодішеймінгу до менструації, сексуальності та дружніх компаній.

Проте керівники фонду школи в Бірмінгемі висловили ще одне занепокоєння: дівчата в школі можуть бути тривожно тихими в класі, але це лише за умови, що вони взагалі приходять на заняття.

Кількість випадків хронічних прогулів (пропуск 50% або більше навчального часу) зростає.

У 2017/18 роках лише 6% дівчат, схильних до прогулів, мали критично низьку відвідуваність.

У 2024/25 роках ця частка зросла більш ніж удвічі — до 13%. Показники відсутності були вищими серед певних груп учнів, зокрема тих, хто має право на безкоштовне шкільне харчування.

Проблеми з психічним здоров'ям, як-от тривожність, були найпоширенішою скаргою, з якою батьки дівчат зверталися на гарячу лінію благодійної організації Young Minds. Окрім того, існує проблема обов'язків по догляду за рідними.

Мені розповідали про дівчаток, іноді навіть учениць 6-го класу, на яких покладали обов'язок доглядати за молодшими братами чи сестрами, через що вони пропускали уроки. В одному місті я спілкувалася з дівчиною-підлітком, яка провела рік поза школою, "допомагаючи мамі" з немовлям.

Том Кемпбелл, який очолює ACT Academy Trust (мережу з 38 шкіл в Англії та Уельсі), сказав мені:

"Тривожна ситуація [серед дівчат] реальна. І дані вже "світяться червоним". Кількість успішних іспитів GCSE з англійської мови та математики (на прохідний бал 4, що раніше відповідав оцінці "C") впала на 7%.

Прогрес "гальмується"

З усім тим, кожна без винятку дівчина, з якою я зустрілася, мала мрії про майбутнє — від кар'єри мікробіологині чи акторки до гри за "Левиць" (національну жіночу збірну Англії з футболу).

Мене надзвичайно вразило те, наскільки чітко всі дівчата усвідомлювали наявний у них вибір і як він різниться з можливостями попередніх поколінь.

"Я просто так вдячна за ті шанси, які ми, дівчата, маємо сьогодні!" — поділилася зі мною життєрадісна 15-річна підлітка.

Насправді майже всюди, де я бувала, дівчата самі (без жодних навідних запитань) заводили мову про своє місце в історії — про те, як нещодавно жінки вибороли право голосувати, працювати та бути незалежними.

Вони також описували своє розуміння викликів, з якими стикалися їхні матері, сестри, тітки, хрещені та бабусі. Дівчата зазначали, що й досі натрапляють на ті самі перепони, адже навіть коли змінюються закони, суспільні погляди не обов'язково змінюються слідом за ними.

Дівчата ділилися думками про те, що прогрес у правах жінок, який "дійшов до певної межі", зараз "гальмується" або в чомусь навіть повертається назад. Все це через соціальні мережі та погляди, що стають там популярними.

Вони наводили як приклад скасування рішення у справі "Ро проти Вейда" в США (щодо права на аборт) і згадували рух "анти-воук" ідей, контент про "традиційних дружин" (trad wife) та популярність пронаталістських поглядів Ілона Маска (система поглядів, спрямована на заохочення народження дітей та підвищення рівня народжуваності. - Ред.)

Вони розповідали, що бачать, як "старші чоловіки… років двадцяти" вільно діляться в мережі своїми думками про те, "як мають виглядати жінки".

Мене вразило те, наскільки добре вони розуміють, як влаштована індустрія онлайн-контенту; як чітко дівчата бачать ті нездорові способи, якими їм нав'язують певний спосіб життя та стандарти краси, — і при цьому все одно відчувають потребу відповідати цим образам.

Їхнє роздратування через те, що вони заплуталися в цій системі, іноді було майже відчутним. Наприклад, вони обурювалися через своїх "восьмирічних кузин, яким дарують доглядову косметику на Різдво", хоча самі вже у 12 років мали на обличчі повний макіяж.

Вони знають, що на них заробляють, але водночас ці відео для них — це розвага, яка часто стає основою для спілкування з подругами.

Місця, які можуть замінити соціальні мережі

Зрештою, їхня дружба значною мірою підтримується саме через соціальні мережі. Дівчата казали, що бояться випасти з цього стрімкого онлайн-спілкування, адже це може призвести до остракізму (цькування чи ігнорування) у школі.

Вони говорили про те, як важко підтримувати ці "гібридні" дружні стосунки "щодня, повсякчас", а також про спроби впоратися з прикрими випадками онлайн-булінгу з боку однолітків та ще гіршою поведінкою незнайомців.

Одна дівчина висловила думку, що оскільки дедалі молодші діти починають користуватися соцмережами, її покоління стане останнім, хто мав справжнє дитинство.

Дівчата розповідали, що, за словами їхніх батьків, вони "ростуть на подвійній швидкості", але додали, що ще молодші дівчатка зростають уже на "потрійній" — "поводяться як старшокласниці, хоча їм лише 10 років".

Але ідея помаху чарівної палички, що позбавив би їх усього цього, викликала неоднозначну реакцію.

Старші дівчата-підлітки, яким набридла норма "романтики через Snapchat" і які шоковані непристойними фото геніталій та порнографізованим сексуальним спілкуванням, висловлювали свого роду удавану ностальгію — тугу за романтичними знайомствами без телефонів у стилі 1990-х.

Проте вони також усвідомлюють, наскільки міцно їхня реальність зараз переплетена з віртуальним світом.

Дівчата різного віку одразу наголошували на перевагах: можливості знайти однодумців, які живуть далеко, і на розраді, яку це може принести. Проте дехто припускав, що якби соцмережі магічним чином зникли (для всіх), вони були б щасливішими.

Після багатьох годин інтерв'ю я продовжую думати про молодіжні клуби, які відвідала. Їх кількість значно скоротилася в роки перед пандемією.

Особливо мені запам'яталися клуб нетболу і танцювальний колектив. Це так звані "треті місця" — зі справжніми спільнотами та живою діяльністю. У цих клубах дівчата, з якими я спілкувалася, мали дещо особливе, що вирізняло ці інтерв'ю з-поміж інших: місця, де можна бути гучними й фізично активними, не боятися шуміти, займати простір і не зважати на осуд хлопців чи інтернет-критиків.

Звіт, опублікований у 2025 році національною молодіжною благодійною організацією OnSide, свідчить, що 76% молодих людей проводять більшу частину вільного часу перед екранами, а майже половина (48%) — у своїх спальнях.

І я питаю себе: поки ми тільки й говоримо про те, як витягнути підлітків із телефонів, заборонивши соцмережі (де вони зараз знаходять близькість і єднання), чи не виявилося, що ми зовсім не подумали, які гідні альтернативи можемо запропонувати їм у реальності?