Монтгомері проти Роммеля. Як нестерпний геній перехитрив улюбленця Гітлера

У розпал Другої світової війни, влітку 1942 року, північна Африка перетворилася на арену вирішальної битви між союзниками та армією нацистської Німеччини. Піски Сахари стали полем зустрічі двох видатних командирів.

З одного боку - німецький фельдмаршал Ервін Роммель, відомий як "Лис пустелі". Його сміливі й блискучі маневри робили його майже непереможним. Солдати обожнювали свого командира, а британці визнавали генієм, здатним захопити Єгипет і відкрити шлях до багатств Близького Сходу.

На протилежному боці - британський генерал Бернард Монтгомері. Суворий, прямий, часом різкий, але з холодним розумом і непохитною вірою у власні сили.

Британський прем'єр Вінстон Черчилль одного разу сказав про нього: "У поразці - непереможний, у перемозі - нестерпний".

І дійсно: саме Монтгомері зміг зупинити Роммеля, а битва при Ель-Аламейні переломила хід війни в Північній Африці.

"Це була битва не лише техніки та артилерії, а битва розуму", - згадував сам Монтгомері у розмові з BBC у 1968 році.

Перемога союзників у пустелі не лише зупинила німців на шляху до Суецького каналу та нафтових родовищ, а й підняла бойовий дух Британії, зробивши Монтгомері національним героєм - командиром, який зміг перехитрити німецького "Лиса пустелі".

Зустріч із супротивником

Коли Монтгомері прибув до Єгипту в липні 1942 року, ситуація була критичною. У Тихому океані японці захопили Гонконг і Сінгапур, в Атлантиці німецькі підводні човни загрожували Британії, а в Єгипті німецька армія могла дійти до Каїра.

Британські солдати жартома прозивали новобранців "білими колінами" - за бліду шкіру та відсутність досвіду.

Але Монтгомері одразу справив сильне враження. Він зібрав командирів і чітко заявив: "Наш мандат від прем'єр-міністра - знищити сили Осі (німецько-італійські війська. - Ред.) в Північній Африці. Це можливо. Це буде зроблено. Без жодних сумнівів".

Він обходив війська, знайомився з кожним окопом, перевіряв кожну машину, показуючи, що знає армію до найменших деталей. Його головне послання було ясним і непохитним: відступів більше не буде.

"Ми стоятимемо й битимемося тут. Якщо не вдасться залишитися живими - залишимося мертвими, але стоятимемо".

У 1968 році Монтгомері давав інтерв'ю BBC у тому самому фургоні, який він використовував у єгипетській пустелі, плануючи дії проти свого суперника. Щоб тримати стратегію перед очима, він прикріпив фотографію Роммеля на стіну пересувного штабу.

"Я дивився на нього й думав: яка це людина? Якщо я вчиню так, що він зробить? Якимось дивним чином це допомагало. Багато хто вважав мене божевільним. Але, знаєте, мене настільки часто вважали божевільним, що тепер я сприймаю це майже як комплімент".

Три битви за Ель-Аламейн

Ель-Аламейн - маленьке містечко між Середземним морем і солоними болотами, де Восьма армія генерала Монтгомері готувалася до вирішальної битви проти німецько-італійської танкової армії "Африка" під проводом генерал-фельдмаршала Роммеля.

Монтгомері ретельно тренував солдатів, забезпечував їх усім необхідним і розробляв план: три етапи - прорив, запеклий бій і фінальна поразка Роммеля.

23 жовтня розпочався наступ. Артилерійський обстріл був найбільшим з часів Першої світової війни, але Монтгомері прагнув мінімізувати втрати.

"Нехай працює метал, а не люди", - казав він.

Інженери прокладали шлях через мінні поля. Танки йшли за ними, а солдати слідували за бронею. Цей етап назвали "Операція Легка нога".

З 1 по 2 листопада почалася друга фаза - "Операція Суперзаряд".

Британські бронетанкові дивізії прорвали останні німецько-італійські лінії оборони. Бій був жорстоким: 3 листопада Дев'ята бронетанкова дивізія втратила майже всі танки.

Але план Монтгомері працював. Він вів своїх бійців через Північну Африку, відвойовуючи кожен клаптик землі. Ретельно продумана стратегія давала результат.

Після вирішального танкового бою Роммель втратив майже всі танки і був змушений відступити. Його мобільні сили вирвалися, але більшість піхоти потрапила в полон.

До травня 1943 року німецько-італійські війська в Північній Африці були повністю оточені й здалися англійцям.

Перемога при Ель-Аламейні підняла бойовий дух Британії, а Монтгомері став героєм.

Ця битва стала переломним моментом Другої світової і надихнула британського прем'єра Вінстона Черчілля на ще одну відому фразу: "Це ще не кінець. І навіть не початок кінця. Але, можливо, це кінець початку".

Що ж до німецького генерала Роммеля - він не загинув у бою. У 1944 році, коли його запідозрили в змові проти Гітлера, нацисти запропонували йому вчинити самогубство, щоб уникнути публічного суду. Він погодився.

Історики досі сперечаються: був Роммель чесним професіоналом чи лише інструментом режиму.

Спадщина Монтгомері

Перемога при Ель-Аламейні зробила Монтгомері національним героєм. Він перестав бути невідомим генералом - він став "Монті", героєм для своїх солдатів і народу.

Пізніше він очолив висадку в Нормандії чотирьох союзних армій і здобув перемогу, яка відкрила шлях до визволення Західної Європи.

Історики та сучасники відзначали складний характер генерала. У мемуарах Монтгомері відверто висловлювався про союзників. Про Дуайта Ейзенхауера, свого колишнього верховного командувача і майбутнього президента США, він казав із легкою іронією: "Хороший хлопець. Але не солдат".

Іноді він жартував і про себе: "Моя робота - воювати. З німцями або з ким завгодно, хто хоче воювати".

Документальний фільм BBC 1987 року "Монті: любов і війна" зібрав спогади тих, хто служив поруч із ним. Його сприймали по-різному.

Американський генерал Білл Картер називав "самовпевненим і грубуватим".

Канадський лейтенант полковник Трамбулл Воррен, ад'ютант Монтгомері, додавав: "Ті, хто знав його близько й служив поруч, його обожнювали. Ті, хто не знав - часто ненавиділи. Він був потрібною людиною в потрібний час і отримав потрібні можливості. Нам був потрібен такий, як Монтгомері".

Британський розвідник, сер Едгар Вільямс, підсумував: "Він не був милою людиною, але милі люди війни не виграють".