Як зони відчуження стають "раєм" для тварин. Приклади Чорнобиля і Кореї

Коли думаєте про заповідники дикої природи, на думку можуть спасти Амазонські ліси, Великий бар'єрний риф або національні парки США на кшталт Єллоустоуну чи Йосеміті.

Навряд чи одразу згадаються Чорнобильська зона відчуження або демілітаризована зона (ДМЗ) між Північною та Південною Кореями. Але саме такими вони й стали.

У місцях, де заборонено жити людям, дика природа, схоже, процвітає. Чи може це стати уроком для охорони довкілля або ні?

Роки без людей

Вільне пересування між Північною та Південною Кореями стало неможливим у 1953 році, після того як через півострів провели ДМЗ завдовжки 248 км і завширшки 4 км.

Діяльність у ДМЗ обмежена, а територія всіяна мінами.

Але тварин і рослини це не зупиняє.

Південнокорейський Національний інститут екології повідомляє, що в ДМЗ мешкає 6 168 видів дикої природи, зокрема 38% усіх, що перебувають під загрозою зникнення на півострові.

Протягом понад 70 років тут майже не було втручання людини, і нині ця територія є домівкою для таких видів, як беркути, гірські козли та кабарги.

Тут росте багато рослин, ендемічних для Кореї. Тобто таких, що не трапляються більше ніде у світі.

Син Хо Лі, президент організації The DMZ Forum, яка виступає за збереження природи в зоні, зазначив, що її "випадково захистило перемир'я".

"Природа повернула собі право власності. Так багато тварин, особливо птахів, отримали більше доступу до цієї території, тоді як частина людської діяльності зникла", - каже він.

За його словами, багато видів, що там мешкають, мають глобальне значення, зокрема журавлі, які живуть у ДМЗ, але "літають по всьому світу".

ДМЗ між Кореями - не єдиний неочікуваний заповідник для дикої природи.

26 квітня 1986 року вибухнув реактор на Чорнобильській атомній електростанції, викинувши в атмосферу небезпечні радіонукліди.

Забруднення поширилося на тисячі квадратних кілометрів, і сотні тисяч людей були евакуйовані. Навколо станції створили зону відчуження, яка й досі здебільшого незаселена.

Згодом її розширили, і нині вона охоплює близько 4 000 кв. км. За даними Британського центру екології та гідрології, це й досі одне з найбільш радіоактивно забруднених місць у світі.

Рудий ліс

Одразу після вибуху, за словами Джима Сміта, професора екологічних наук Портсмутського університету у Британії, екологічні наслідки були тяжкими.

В районі, який нині називають Рудим лісом, дерева загинули й набули рудо-коричневого кольору, також шкоди зазнали ссавці й водні організми.

"Проте рівні радіації (відносно) швидко знизилися в ті дні й тижні після аварії, і те, що залишилося в зоні, - це хронічне низькорівневе опромінення протягом десятиліть", - каже він.

Ці рівні небезпечні для тривалого проживання людей. Але для інших видів ситуація інша.

"Дика природа в Чорнобилі процвітає… без сумніву, я вважаю, що зона відчуження нині набагато більш екологічно різноманітна й багата, ніж до аварії", - вважає Сміт.

"Ми досліджували рибу в озерах, зокрема у (ядерному) ставку-охолоджувачі… Ми вивчали водних комах і з'ясували, що більш забруднені озера настільки ж різноманітні та багаті на водні спільноти, як і майже незабруднені озера в цьому районі", - твердить він.

Схоже, що й ссавці відносно добре почуваються в зоні відчуження.

"Ми перевірили, чи можемо побачити різницю в популяціях ссавців між більш і менш забрудненими районами, і не змогли", - каже Сміт.

"Різниця, яку ми побачили, стосувалася популяції вовків: у Чорнобилі вона була в сім разів вищою, ніж в інших природних заповідниках регіону", - додає він.

"Дозвольте природі бути природою"

Те, що дика природа може почуватися краще в радіоактивній зоні, ніж за її межами, може здаватися дивним, але в цьому є логіка.

"Це величезна територія, вільна для дикої природи: без шуму, без світла, без пестицидів, без гербіцидів, без лісозаготівлі, без сільського господарства", - каже Герман Орісоала, доцент зоології Університету Ов'єдо в Іспанії.

"Тиск з боку людини для природи гірший, ніж ядерна аварія", - вважає він.

Джим Сміт погоджується.

"Те, чого я навчився з Чорнобиля, - це те, що… саме наша присутність в екосистемі завдає справжньої шкоди", - каже він і додає, що інші чинники, як-от забруднення, є "важливими, але другорядними".

"Чорнобиль - це приклад того, що може зробити відновлення дикої природи", - зазначає Сміт.

Орісоала вважає, що цей об'єкт демонструє, які стратегії охорони природи працюють.

"Часто ми маємо ці природні заповідники й національні парки чи щось подібне, але вони перетворюються на поєднання туристичних атракцій і певної людської експлуатації, і це не працює для збереження природи", - каже він.

"Чорнобиль - справді дивовижне місце… якщо ми хочемо зберегти природу, найкращий рецепт - зменшити наш тиск на землі й дозволити природі бути природою".