Україна навчилась воювати без США. Аналіз The Atlantic

Україна все менше сприймає США як союзника і поступово починає діяти більш самостійно - на це звертає увагу Філліпс Пейсон О'Браєн, професор стратегічних досліджень університету Сент-Ендрюса в Шотландії, у колонці для американського видання The Atlantic.

Йдеться, за його словами, вже не про дипломатичну ввічливість і не про тимчасове охолодження у відносинах. Київ поступово переглядає саму основу взаємодії з Вашингтоном - на тлі політики Дональда Трампа та дедалі більш суперечливої позиції США щодо війни, яку Росія веде проти України.

Далі О'Браєн простежує, як Україна пройшла шлях від спроб утримати американську підтримку до поступового розвороту в бік самостійності та пошуку нових міжнародних партнерів.

Політика надії

Понад рік після повернення Дональда Трампа до влади Київ, як зазначає автор статті, демонстрував терпіння.

Попри те, що президент США регулярно висловлював симпатії до Володимира Путіна і призупиняв військову допомогу Україні, українське керівництво продовжувало діяти обережно, дотримуючись дипломатичної стриманості.

У лютому 2025 року Трамп публічно розкритикував Зеленського в Овальному кабінеті. Але навіть після цього Київ не вийшов із ініційованих США мирних переговорів, які, як підкреслює The Atlantic, з самого початку виглядали вигідними для Москви.

Україна також погоджувалася на економічні домовленості - зокрема щодо видобутку корисних копалин, які подавалися як потенційно вигідні для американського бізнесу.

Зі свого боку Володимир Зеленський не уникав публічних компліментів Дональду Трампу, розраховуючи, що м'яка риторика допоможе зберегти американську підтримку.

Київ шукає нових партнерів

Втім, як пише О'Браєн, останні місяці ситуація почала змінюватися.

Україна поступово будує більш самостійну зовнішню політику і вже не розглядає Вашингтон як єдиний і безальтернативний центр підтримки.

Київ активніше розширює коло партнерів: ділиться досвідом ведення дронової війни з Саудівською Аравією, Катаром та ОАЕ, а також укладає угоди з Німеччиною про спільне виробництво озброєнь.

Водночас Україна помітно посилює і власну військову активність. Зокрема, дрони атакують об'єкти нафтової інфраструктури глибоко всередині території Росії.

І це відбувається попри "сигнали", як висловився Володимир Зеленський, від окремих "партнерів" із проханням не бити по російській енергетичній інфраструктурі.

"США більше не гарант безпеки"

За спостереженнями автора The Atlantic, тон заяв Володимира Зеленського помітно змінився.

Він частіше говорить про те, що Європі потрібно розбудовувати власні оборонні можливості без залежності від США.

Зеленський також критикує рішення адміністрації Трампа послабити санкції проти російських нафтових компаній. Це пояснювалося прагненням стримати зростання цін на енергоносії на тлі близькосхідного конфлікту за участю США та Ізраїлю проти Ірану.

В інтерв'ю італійському радіо він заявив, що Росія "знову переграла американців" і "обманула президента США". Згодом цю думку він повторив англійською мовою в соцмережі X, що дало їй міжнародний резонанс.

Європа без Америки?

Зеленський пішов ще далі у своїх міркуваннях. Він допустив сценарій, за якого Сполучені Штати можуть вийти з НАТО - про що натякав і сам Дональд Трамп. У такому разі, за його словами, Європі доведеться переосмислити архітектуру безпеки.

До цієї нової системи, на його думку, мають долучитись не лише країни ЄС, а й держави поза межами союзу - зокрема Норвегія, Британія, Туреччина та сама Україна.

О'Браєн підкреслює: подібні заяви контрастують із позицією багатьох європейських лідерів, які останні півтора року воліли триматися за уявлення про незмінність трансатлантичного союзу.

Автор нагадує й символічний епізод, коли генсек НАТО Марк Рютте в жесті дипломатичної лояльності назвав Трампа "татусем", згодом, утім, пояснивши це "мовним непорозумінням".

Реальність замість ілюзій

За версією The Atlantic, нова позиція Києва пояснюється одразу кількома чинниками.

По-перше, США скоротили постачання озброєнь, перенаправляючи ресурси на інші конфлікти, зокрема протистояння з Іраном.

По-друге, навіть обіцяні санкції проти Росії або відкладаються, або пом'якшуються.

Найболючішим для Києва, однак, за словами автора, стало інше: адміністрація Трампа дедалі частіше чинить тиск на Україну, схиляючи її до територіальних поступок Росії, зокрема щодо Донбасу, як частини можливого врегулювання.

На цьому тлі українське керівництво частіше говорить про фактичне зближення США та Росії - нехай і неформальне.

Водночас Київ намагається донести до країн Європи: ситуація змінюється, і їм потрібно серйозно переосмислити власну безпеку.

Ставка на власні сили

Зараз Україна говорить інакше про свою ситуацію, ніж раніше, бо на фронті є певні зміни на краще - принаймні порівняно з минулим роком.

Українська армія останнім часом змогла частково перехопити ініціативу. Це стало можливим завдяки власним розробкам у сфері дронів.

Українські військові активніше проводять наступальні дії, а також завдають ударів безпілотниками й ракетами по цілях на території Росії.

Це, як підкреслює О'Браєн, не збігається з тим, як Дональд Трамп і його команда описують Україну - як слабку сторону, яка нібито не має "карт на руках".

Україна, за словами аналітика, не лише адаптувалася до скорочення зовнішньої допомоги, а й стала одним із світових лідерів у виробництві дронів. І планує, як повідомляють, ще наростити виробництво - до 7 мільйонів безпілотників у 2026 році.

Висновок О'Браєна стриманий, але показовий: Україна, як і раніше, воліла б бачити США союзником. Американська допомога у 2022–2024 роках була критично важливою для виживання країни.

Але сьогодні Київ уже не вважає, що втрата підтримки США автоматично означає поразку.

Україна бачить, що може продовжувати війну завдяки власним ресурсам і допомозі європейських країн, навіть якщо США відходять убік.

Інакше кажучи: якщо раніше відмова від Америки виглядала як катастрофа, то тепер це нові умови, до яких Україна змушена пристосовуватися.