"Мій папуга приревнував мене - і не розмовляв зі мною 40 років"

Джулія Гіншоу-Рюберг живе у Швеції й відома тим, що іноді їздить у стокгольмському метро зі своїм улюбленим папугою Артуро на плечі. Джулія та Артуро разом уже 60 років, але одного разу папуга приревнував її - і вирішив не розмовляти зі своєю господаркою 40 років.

Джулія народилася у США. Її тато був антропологом, тому, поки вона навчалася у приватній американській школі, її батьки жили в Гватемалі. У 1968 році, коли Джулії було 14 років, вона приїхала до них, щоб відсвяткувати Різдво, і отримала несподіваний подарунок - жовтошийого амазонського папугу Артуро. Йому було близько року.

Між Артуро та його господаркою виникла особлива прив'язаність, і протягом кількох наступних років вони стали нерозлучними.

"Одразу стало зрозуміло, що між нами був особливий зв'язок. Я грала на гітарі, а він сідав поруч і співав. Тож ми були близькі, і було очевидно, що йому важливо бути поруч зі мною", - згадує вона.

Джулія привезла папугу до Америки, де незабаром познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Матсом. За кілька років вони одружилися і в 1975-му переїхали до Швеції, щоб оселитися на фермі батьків Матса, куди, звісно ж, узяли із собою й Артуро.

За словами Джулії, Артуро був не просто домашнім улюбленцем - він був частиною родини, і всі, включно з Матсом, обожнювали його.

"Він літав вільно, тож, коли ми жили у Штатах, він відлітав, а коли втомлювався - повертався і залишався в домі. Він сідав на дерева і прилітав назад. Здається, кілька разів Матсу доводилося лізти за ним на дерево, коли вже час було йти в дім. Він був звичайним членом родини й жив своїм папужим життям", - розповідає Джулія.

Усе йшло добре, і Артуро швидко освоївся на новому місці. Він вільно пересувався будинком і залишався замкненим у клітці лише на ніч. Потім у Джулії народилася перша дитина і, на її подив, папуга став страшенно ревнивим.

"Коли я повернулася з лікарні з малюком, Артуро полетів на мене, напав і вкусив. І це стало для мене шоком", - каже вона.

Усю наступну ніч папуга голосно кричав, і молоді батьки були дуже налякані такою реакцією свого улюбленця.

"Стало ясно, що він більше не може залишатися на волі, не може бути поза кліткою, і постало гостре питання - що робити з цим папугою? - каже вона. - Ми одразу зрозуміли, що він не може залишатися з нами в домі, тому що він був дикою пташкою і він був злий, а в нас було немовля".

Вони розуміли, що жити разом просто небезпечно. Тому в листопаді 1976 року Артуро переїхав до сусіднього будинку, до батьків Матса, де тепер був змушений постійно жити в клітці.

Батьки Матса добре доглядали за папугою і навіть вмикали йому радіо, а Матс і діти постійно навідували улюбленця.

"Матс підходив до клітки й міг погладити його крізь ґрати, але якщо наближалася я, він кидався на прути клітки, - згадує Джулія. - Він поводився агресивно щоразу, коли я підходила до нього".

Артуро не проявляв жодної агресії до інших членів родини, але пара заборонила дітям гладити його крізь клітку. Джулія зізнається, що в якийсь момент вона просто здалася. Їй здавалося, що Артуро чітко дав зрозуміти, що не хоче, аби вона була поруч.

Минуло 40 років, і коли у 2007 році померли батьки Матса, Артуро знову переїхав до дому Джулії. Одного разу Матс вирішив випустити Артуро з клітки, і папуга заліз до нього на плече, ніби нічого не сталося.

Матс почав брати Артуро з собою на прогулянки, катався з ним на велосипеді й навіть співав разом із ним, працюючи на тракторі. Однак, на велике засмучення Джулії, папуга й надалі поводився з нею агресивно.

"Я так ревнувала. Це було жахливо. І, звісно ж... я раділа, що він проводить час із Матсом і може бувати на свіжому повітрі. Але я не могла навіть підійти до них, і це майже стало для нас проблемою", - каже вона.

"Мені було важко бачити, як Джулія ревнує", - погоджується Матс.

У цей час у житті Джулії одна за одною сталися кілька трагедій. Спершу померла її мати, а потім і батько. Джулія часто літала до Америки, щоб побачити їх перед смертю, і відчувала, що занурюється в депресію.

А потім, 5 квітня 2019 року, через 43 роки після того, як Джулія та Артуро посварилися, сталося справжнє диво.

"Матс залишив Артуро на стільці, поруч зі столом. І раптом, просто під час вечері, Артуро пройшов по столу й заліз мені на плече!", - згадує Джулія.

Спершу вона не могла повірити в те, що відбувається, і навіть трохи боялася, що папуга знову вкусить її, але згодом вирішила, що Артуро просто відчув, наскільки сильно був потрібен їй у цей складний момент її життя.

"Це стало переломним моментом у моєму одужанні, і я пам'ятаю, як пообіцяла Артуро, що ніколи не залишу його самого і ніколи більше не замкну його в клітці. Я з глибокою повагою ставлюся до тварини, яка вирішила прийти до мене тоді, коли я найбільше цього потребувала. Це змінило хід мого життя", - каже вона.

Відтоді Джулія завжди бере Артуро з собою і навіть їздить із ним у стокгольмському метро. І, мабуть, це не дивно, адже, якщо подумати, вона знає його довше, ніж власного чоловіка, і їхні стосунки справді виявилися завдовжки в ціле життя.

Цей матеріал підготовлений на основі програми ВВС Outlook.